Війна світів

Вiн стояв на покришцi цилiндра, яка, мабуть, уже охолонула. Лице його паленiло, з чола котився пiт; здавалося, вiн був чимось роздратований.

Бiльшу частину цилiндра було вже вiдкопано, тiльки нижня його частина залишалася в землi. Оджилвi, побачивши мене в натовпi, пiдкликав ближче й попросив сходити до лорда Гiлтона, якому належала ця дiлянка землi.

– Юрба дедалi зростае, – скаржився вiн, – i заважае працювати, особливо хлопчаки. Тому потрiбно поставити легеньку огорожу, одтиснувши цей натовп подалi вiд ями.

Оджилвi сказав менi, що зсередини цилiндра чути якийсь шум, але робiтники не можуть вiдкрутити покришку, бо нема за що взятися. Стiнки цилiндра, певне, занадто грубi, може, тому й чути такий невиразний шум.

Я був радий виконати його прохання, сподiваючись у такий спосiб потрапити до числа привiлейованих глядачiв. Лорда Гiлтона я не застав, але довiдався, що вiн прибуде поiздом iз Ватерлоо в шiсть годин. Було тiльки чверть на шосту, тому я повернувся додому випити склянку чаю, а тодi пiшов до станцii назустрiч лордовi.

IV. ЦИЛІНДР ВІДГВИНЧУЄТЬСЯ

Сонце вже заходило, коли я повернувся на вигiн. Із Вокiнга прибували люди групами, а назад поверталися тiльки одиницi. Юрба навколо ями невпинно росла, темнiючи на цитриново-жовтому тлi неба. Тут уже було, мабуть, кiлькасот чоловiк. Гомiн дужчав, люди штовхалися над самою вирвою. Тривожнi думки не давали менi спокою. Наближаючись, я почув Стентiв голос:

– Назад! Посуньтеся назад!

Повз мене прошмигнув якийсь хлопчина.

– Воно вiдгвинчуеться, – гукнув вiн на ходу, – усе крутиться й крутиться. Це менi не подобаеться. Я забираюся звiдсiля.

Я пiдiйшов до юрби. На краю ями тислися сотнi людей, штовхаючи одне одного, – не поступалися своiм завзяттям навiть кiлька статечних дам.

– Вiн упав у яму! – закричав хтось.

– Назад, назад, – почулися голоси.

Юрба трошки вiдступила, i я протиснувся вперед. Всi були дуже збудженi. Із ями долинув якийсь дивний невиразний шум.

– Благаю вас, зупинiть тих недоумкiв! – гукав Оджилвi.

Я бачив, як один молодик, – здаеться, вокiнзький крамарчук, – стояв на цилiндрi, силкуючись вибратися з ями, куди його зiпхнула юрба.

Покришка цилiндра iзсередини вiдгвинчувалась. Вже було видно зо два фути блискучоi рiзьби. Хтось ненавмисне штовхнув мене, i я мало не вдарився об ту нарiзку. Я оглянувся, та в цю мить покришка зовсiм вiдгвинтилась i з дзвоном упала на гравiй.