Війна світів

Купку темних постатей iз бiлим прапором було знищено, але здавалось, нiби вечiрня тиша й не порушувалася.

І тiльки зараз я зрозумiв, що стою отут на темному пустирi зовсiм самiтний, безборонний. Раптом пойняв мене невимовний страх. Я насилу повернувся й стрiмголов кинувся геть, плутаючись у вересi.

Страх, що охопив мене, був не просто страх, це був панiчний жах – не лише перед марсiянами, а й перед тiею темрявою й безгомiнням, що причаiлися довкола. Я втратив усяку мужнiсть i втiкав, хлипаючи, мов дитина, i боячись навiть озирнутися назад.

Пам’ятаю, в мене було таке вiдчуття, нiби моiм життям хтось бавиться, що ось навiть тепер, коли я вже далеко вiд небезпеки, таемнича смерть, прудка, як вогняний спалах, може зненацька вистрибнути з ями, в якiй лежить цилiндр, i тут-таки мене вразити.

VI. ТЕПЛОВИЙ ПРОМІНЬ НА ЧОБГЕМСЬКОМУ ШЛЯХУ

Залишаеться й досi загадкою – яким чином могли марсiяни так швидко й безгучно нищити людей. Багато хто думае, що вони конденсували iнтенсивну теплоту в якихось особливих термоiзоляцiйних камерах.

Цю надзвичайноi сили згущену теплоту за допомогою вiдшлiфованого параболiчного дзеркала з невiдомоi речовини вони спрямовували рiвнобiжними променями на обраний об’ект, – це подiбне до того, як вiдбивае промiння параболiчне дзеркало маяка. Проте нiхто цього переконливо не довiв. Ясно тiльки те, що в основi iхньоi зброi лежала теплова енергiя. Вiд найменшого дотику цього струменя все, що могло горiти, вибухало полум’ям, олово розпливалось, як вода, залiзо – розм’якшувалося, скло – трiскалось й текло, а вода перетворювалася на пару.

Тiеi ночi близько сорока чоловiк, до невпiзнання спотворенi й обвугленi, лежали навколо ями, а над пустельним вигоном мiж Горселом та Мейберi палала заграва.

Звiстка про катастрофу дiйшла, мабуть, одночасно до Чобгема, Вокiнга та Отершоу. Коли сталися цi трагiчнi подii, вокiнзькi крамницi були вже зачиненi, й численнi групки крамарiв та iншого люду, зацiкавленi дивними розповiдями, снували Горсельським мостом i далi дорогою помiж парканiв – мало не до самого вигону.

Молодь, закiнчивши роботу, скористалася з цих новин, щоб майнути на гулянки. Не важко уявити собi той людський гомiн, що стояв на шляху в вечiрню годину…

У Вокiнзi майже нiхто не знав, що цилiндр вiдкрився, хоча нещасний Гендерсон послав на велосипедi посильного до поштовоi контори, щоб вiдправити спецiальну телеграму для вечiрньоi газети.