Війна світів

І «Таймс», i «Дейлi телеграф» писали про це наступного ранку, проте обидва оглядачi, так само, як i я, не взяли до уваги двi можливi обставини.

Як вiдомо, земна атмосфера мае набагато бiльше кисню й набагато менше аргону, нiж марсiянська. Стимуляцiйна дiя великоi кiлькостi кисню на марсiян, безперечно, стала значною противагою збiльшенiй вазi iхнього тiла. Крiм того, ми не врахували, що марсiяни за допомогою своеi високорозвиненоi технiки можуть обiйтися й без м’язовоi сили.

Але тодi я не задумувався над цим, i моi докази проти можливостей нападника здавалися непохитними.

Пiд впливом вина та iжi, почуваючи себе цiлком упевнено за власним столом i силкуючись заспокоiти дружину, я й сам потроху осмiлiв i вiдчув себе в безпецi.

– Вони вчинили дурiсть, – сказав я, постукуючи нiгтем по чарцi. – Вони небезпечнi, бо зовсiм збожеволiли зi страху. Мабуть, вони й гадки не мали зустрiти тут живих iстот, тим паче розумних iстот… А коли вже на те пiшло, то один снаряд по ямi, – додав я, – та й усе.

Велике збудження пiсля всього пережитого, мабуть, загострило мое сприймання. Я й зараз дуже добре пам’ятаю той обiд. Любе занепокоене обличчя дружини, що поглядае на мене з-за рожевого абажура, бiла скатертина, срiбло та кришталь, – у тi днi навiть письменники-фiлософи могли дозволити собi маленьку розкiш – темно-пурпурове вино в склянцi, – все залишилось у мене в пам’ятi. Я сидiв за столом, курив цигарку, щоб заспокоiти нерви, шкодував, що так нерозважливо загинув Оджилвi, й засуджував безглузду поведiнку марсiян.

Я був достоту схожий на отого поважного птаха додо iз острова Св. Маврикiя, що чудово почувае себе у власному гнiздi й легковажно ставиться до прибуття безжалiсних зголоднiлих матросiв.

– Вранцi, люба моя, вiд них залишиться тiльки мокре мiсце!

Не мав я тодi й гадки, що це останнiй мiй обiд у культурнiй обстановцi i що далi настануть жахливi днi.

VIII. УВЕЧЕРІ ПЕРЕД СУБОТОЮ

З усього дивного i незвичайного, що сталося ввечерi перед суботою, найнезвичайнiшою видалась менi цiлковита неузгодженiсть наших суспiльних звичаiв iз початком цiлоi низки тих подiй, що мали iх змiнити.

Якби того вечора накреслили навкруги вокiнзького кар’еру ко5ло радiусом миль на п’ять, то я сумнiваюся, чи, крiм родичiв тих, що лежали мертвi на вигонi (Стент, кiлька велосипедистiв та лондонцiв), знайшлися за межами цього кола люди, настроi яких порушила б поява космiчних прибульцiв.