Війна світів

Але ж який контраст мiж цiею безтурботнiстю i тiею блискавичною смертю, що ген там, за якихось двi милi звiдси! Як i завжди, мирно працював газовий завод, яскраво горiли лiхтарi. Я зупинився бiля гурту людей.

– Що нового на вигонi? – запитав я.

Коло ворiт стояли двое чоловiкiв i жiнка.

– Га? – озвався чоловiк. – Чи не чули, що там на вигонi?

– А хiба ж ви там не були? – запитав чоловiк.

– Справдi, люди нiби зовсiм показилися на тому вигонi! – мовила жiнка з-за ворiт. – І що вони тiльки там побачили?

– Невже ви нiчого не чули про людей з Марса? – запитав я.

 – Про iстот з Марса?

– Наслухались донесхочу, – вiдповiла жiнка. – Красненько дякуемо. – І всi трое засмiялися.

Я зрозумiв, що це з мене, i спалахнув гнiвом. Спробував розповiсти iм про все, що я бачив, та нiчого в мене не виходило. Вони тiльки смiялися з моеi плутаноi мови.

– Постривайте, ви ще почуете про це! – гукнув я i пiшов додому.

Вигляд у мене був такий, що дружина, зустрiвши мене на порозi, аж злякалась.

Я зайшов до iдальнi, сiв, пiдкрiпився вином i, зiбравшись з силами, почав оповiдати все, що бачив. Подали на стiл давно вже холодний обiд, та ми на нього й не глянули. Я все говорив про марсiян.

– Одне добре, – сказав я, аби лише заспокоiти налякану дружину. – Вони найменш рухливi iстоти з усiх, що я будь-коли бачив. Вони можуть рухатися в ямi й нищити звiдти людей, якi пiдiйдуть близько до них, та вони не зможуть вилiзти… Але що то за страховиська!

– Досить, любий, – мовила дружина, нахмуривши брови й кладучи свою руку на мою.

– Бiдолашний Оджилвi, – сказав я. – Тiльки подумати, що вiн тепер лежить там мертвий!

Принаймнi дружина менi повiрила. Я помiтив, що вона поблiдла, й перестав говорити про марсiян.

– Вони можуть прийти й сюди, – знову й знову казала вона.

Я наполiг, щоб вона випила вина, i намагався заспокоiти ii.

– Та вони ледве рухаються, – сказав я.

Я почав заспокоювати ii й себе самого, повторюючи все, що казав менi Оджилвi про неможливiсть пристосування марсiян до земних умов.

Особливо пiдкреслював я труднощi, яких зазнають прибульцi через велику рiзницю тяжiння. На земнiй поверхнi сила тяжiння втричi бiльша, нiж на поверхнi Марса, тому марсiянин повинен важити на Землi втричi бiльше, нiж на Марсi, тодi як сила його м’язiв залишиться незмiнною. Тiло його буде нiби оловом налите. Така була загальна думка.