Війна світів

Вiн сказав, що вночi вiйсько оточило марсiян, чекаючи прибуття важкоi артилерii. Раптом долинув десь iз Вокiнзькоi станцii такий знайомий заспокiйливий гуркiт поiзда.

– Їх не вбиватимуть, – сказав молочар, – якщо в цьому не буде кончоi потреби.

Потiм я побачив сусiду-садiвника i до снiданку розмовляв iз ним. Ранок був звичайний. Сусiда запевняв, що вiйська за один день захоплять марсiян у полон або й зовсiм iх знищать.

– Шкода, що не можна з ними якось по-доброму, – сказав вiн, – а то цiкаво було б дiзнатися, як живуть на iншiй планетi.

Може, ми б щось i перейняли вiд них.

Вiн пiдступив до огорожi й простягнув менi пригорщу суниць – сусiда був заповзятливий садiвник та й щирий нiвроку. Водночас вiн розповiдав про пожежу в сосняку, до якого прилягае байфлiтське поле для гольфу.

– Кажуть, що там упала така сама штуковина, вже друга. Тiльки, на мою думку, з нас i однiеi досить. Всi цi руiни страховим компанiям виллються в копiйчину, – сказав вiн, добродушно усмiхаючись. – Лiси й досi палають, – додав вiн, показуючи на димову завiсу, – а що земля вкрита грубим шаром торфу та глицi, то вони горiтимуть ще не один день.

 – Споважнiвши, сусiда згадав про «сердешного Оджилвi».

Пiсля снiданку я вже не мiг працювати й пiшов на вигiн. Поблизу залiзничного мосту я побачив групу солдатiв, це, здаеться, були сапери – розхристанi, в маленьких круглих шапках, в брудних червоних унiформах, iз-пiд яких виднiлися голубi сорочки, в чорних штанях i простих чоботях. Вони сказали, що за канал не пропускають нiкого.

Глянувши на дорогу до мосту, я побачив там солдатiв Кардиганського полку, якi стояли на вартi. Розбалакавшись iз ними, я розповiв iм про вчорашню свою зустрiч iз марсiянами. Вони ще не бачили марсiян, мали про них дуже невиразне уявлення, тому й почали з цiкавiстю розпитувати. Потiм сказали, що вони й самi не знають, хто дав команду вивести вiйська. Ходили чутки, нiби серед кiнноi гвардii дiйшло навiть до непослуху. Сапери, освiченiшi за простих солдатiв, упевнено обмiрковували незвичну тактику можливих боiв. Коли я розповiв iм про тепловий промiнь, мiж ними спалахнула суперечка.

– А я вам кажу, треба прикритися, пiдповзти до них близько та й кинутись в атаку, – сказав один.

– Еге ж! Надумав, – вiдповiв iнший, – а чим же ти прикриешся вiд отого вогню? Хiба хмизом, щоб бiльше пiдсмажитись? Пiдiйти б оце до них якомога ближче та й вирити окопи – он що!

– Якi там у бiса окопи! Ти, крiм них, нiчого й не знаеш. Родитися б тобi, Снiппi, кроликом.