Війна світів

– То в них, виходить, зовсiм нема шиi? – затягуючись цигаркою, несподiвано озвався замрiяний смуглявий солдатик.

Я ще раз описав марсiян.

– Та це щось таке, нiби восьминоги, – вирiшив вiн. – Виходить, будемо воювати з рибами.

– Воно й не грiх убити таку тварину, – знову озвався перший солдат.

– А чому б не пустити в них снаряда та одним махом i не покiнчити з усiма? – вигукнув той самий солдатик. – А то, гляди, вони ще накоять лиха.

– Де тi ще снаряди! – мовив перший. – А час не жде. Я певен, що iх треба атакувати, i негайно.

Так сперечалися солдати. Невдовзi я iх залишив i пiшов на станцiю по ранковi газети.

Я не хочу втомлювати читача описом цього довгого ранку i ще довшого дня. Менi не пощастило й глянути на вигiн, бо навiть дзвiницi в Горселi й Чобгемi були у вiданнi вiйськових властей. Солдати, до яких я звертався, самi нiчого не знали, а офiцери були дуже заклопотанi й таемниче мовчали. Населення за спиною вiйська почувало себе спокiйно. Вiд Маршалла, власника тютюновоi крамницi, я почув, що його син загинув на вигонi.

Вiйськова влада звелiла населенню з околицi Горсела замкнути й залишити своi будинки.

Близько другоi години, зовсiм стомлений, бо стояла страшенна спека й духота, я повернувся додому полуднувати. Щоб трохи освiжитися, я помився пiд холодним душем, а пiзнiше (вже о пiв на п’яту) пiшов на залiзничну станцiю по вечiрнi газети, – в ранкових мiстився лише неточний опис загибелi Стента, Гендерсона, Оджилвi та iнших. Вечiрнi газети, однак, не повiдомили нiчого нового.

Марсiяни не показувались. Очевидно, вони були чимось заклопотанi у своiй ямi. Звiдти чувся металевий стукiт i майже безперестану струмував дим. Видно, вони готувалися до бою. «Новi спроби встановити за допомогою сигналiв якийсь контакт виявилися марними», – стереотипно повiдомляли газети. Один сапер казав менi, що якийсь солдат пiдняв iз окопiв на довгому дрючку прапор. Але марсiяни звернули на те не бiльше уваги, нiж ми б на коров’яче мукання.

Мушу зiзнатися, що вся ця вiйськова пiдготовка, вся ця облога дуже збуджували мене.

Моя уява розходи5лась, i я почав вигадувати всiлякi способи розгрому нападникiв. Нiби той школяр, марив я про битви й незвичайнi подвиги. Тодi менi здавалося, що в нас е певна перевага: адже ж марсiяни в тiй ямi мали зовсiм безпорадний вигляд.

О третiй годинi з боку Чертсi чи Адлстона пролунали гарматнi вибухи. Менi сказали, що то обстрiлюють сосновий лiс, куди впав другий цилiндр.