Війна світів

Тiльки уявiть собi замiсть стiльця встановлену на високiй тринозi якусь величезну машину.

Сосни передi мною зненацька розступилися, як розступаеться гнучкий очерет, коли крiзь нього продираеться людина. Вони трiщали й валилися, а за хвилину з’явилася друга велетенська тринога, що крокувала немовби просто на мене. А я мчав iй назустрiч! Коли я побачив це друге страхiття, нерви моi не витримали. Не зважуючись глянути на нього ще раз, я щосили смикнув праву вiжку. Тоi ж митi кiнь упав, вiзок перекинувся, голоблi з трiском переломилися, а я вiдлетiв убiк i важко плюхнувся в калюжу.

Я хутенько вiдповз убiк i, зiщулившись, причаiвся за кущами дроку, ногами усе ще в водi. Кiнь лежав нерухомо – сердешна тварина скрутила собi в’язи. При свiтлi блискавки я побачив чорну поверхню перекинутого вiзка i колесо, яке й досi крутилося. За секунду велетенський механiзм пройшов повз мене i став пiдiйматися до Пiрфорда.

Зблизька ця штука виглядала ще дивовижнiше; очевидно, це був не звичайний собi механiзм, здатний пересуватись у визначеному напрямi, – це була машина з металевою дзвiнкою ходою, iз гнучкими, довгими i блискучими суглобами (одним вона вхопилася за молоду сосну), що гойдалися й гуркотiли, вдаряючись об сталевий тулуб.

Тринога, обираючи собi дорогу, посувалася вперед; бронзовий ii ковпак, нiби людська голова, повертався то в один бiк, то в другий. Ззаду до тулуба машини було приладнано якусь клiтку iз бiлого металу, що скидалася на величезний рибальський кiш. Коли ця потвора проходила повз мене, я побачив, що з ii суглобiв виривалися струменi зеленого диму. За хвилину вона вже була далеко.

Ото й усе, що я мiг невиразно розгледiти при миготiннi блискавиць, серед слiпучих спалахiв та глухоi темряви.

Раз тринога, заглушуючи гуркiт грому, переможно заревла: «Елу! Елу!» – а за хвилину вже приедналася до iншоi, що схилилася над чимось посеред поля на пiвмилi далi. Я певен, що там був третiй цилiндр iз десяти, що iх було запущено до нас iз Марса.

Кiлька хвилин я лежав пiд дощем, у темрявi, й спостерiгав при свiтлi блискавиць, як рухалися в далечинi отi страхiтливi металевi iстоти.

Сипонув дрiбний град, i силуети iхнi то крилися в iмлi, то виринали знову, освiтленi спалахами.

Згори сiк мене град, знизу – пiдмочувала калюжа, i я промок до рубчика. Минуло чимало часу, доки я оговтався, вибрався з калюжi та подумав про власну безпеку.

Близько вiд мене на картопляному полi стояла дерев’яна сторожова халупа.