Війна світів

Майже механiчно солдат пiшов за мною до iдальнi.

– Випийте вiскi, – запропонував я, наливаючи йому добру чарку.

Вiн випив. По тому важко сiв на стiлець перед столом, поклав голову на руки й раптом розплакався, схлипуючи, як дитина. Забувши власний недавнiй розпач, я стояв поруч i здивовано дивився на нього.

Минуло чимало часу, доки вiн заспокоiвся i змiг вiдповiдати на моi запитання. Розповiдь його була плутана й безладна. Вiн був iздовий в артилерii, став до бою тiльки десь близько сьомоi години.

На цей час вигiн уже обстрiлювали. Казали, нiби перша партiя марсiян, прикрившись панцирним щитом, повiльно посуваеться до другого цилiндра.

А потiм цей щит пiднявся на триногу i став тiею першою руйнiвною машиною, котру бачив я, повертаючись iз Лезергеда.

Гармату, яку обслуговував мiй спiврозмовник, було встановлено поблизу Горсела для обстрiлу пiщаного кар’еру, ii прибуття прискорило подii. Коли вiн з передком вiд’iздив убiк, кiнь, потрапивши ногою в якусь нору, впав i скинув його у вибоiну.

Тiеi ж митi гармату рознесло на шматки, почали рватися снаряди, все навколо запалало, а сам вiн опинився пiд купою обвуглених людських i кiнських трупiв.

– Я лежав тихо, – розповiдав вiн, – очманiлий зi страху, а на мене навалилася передня частина кiнського тулуба. Вони стерли нас! А запах – Господи боже! Ну чисто як припалене м’ясо! Падаючи з коня, я обiдрав спину i лежав так, аж доки не стало трохи легше. Хвилину тому вигляд у нас був, як на парадi, – а тут маеш – розбитi, знищенi, розчавленi… Вони стерли нас!

Довго вiн ховався пiд кiнським трупом, крадькома поглядаючи на вигiн.

Кардиганський полк пробував кинутись iз багнетами на яму, але його одразу ж було знищено. Тодi страховисько звелося на ноги й стало спокiйно ходити туди-сюди по вигону мiж небагатьох уцiлiлих, якi стрiмголов тiкали геть. Його ковпак, що повертався навкруги, скидався на людську голову в каптурi, подоба руки тримала якусь незвичайну металеву скриньку, з котроi вихоплювалося iскристе зелене полум’я, а з невеликого патрубка бив тепловий промiнь.

За кiлька хвилин на вигонi, скiльки солдат мiг бачити, не залишилося жодноi живоi душi; вогонь жер тi дерева й кущi, що не стали ще обвугленим ломаччям. Гусари стояли на дорозi в неглибокому видолинку, i солдатовi iх було не видно; вiн лише чув, як зацокотiли кулемети, а потiм усе змовкло.