Війна світів

Це обертання було повiльне, i вiн помiтив його тiльки по чорнiй плямi, яка п’ять хвилин тому була перед ним, а зараз опинилася з протилежного боку. І все-таки вiн не мiг збагнути, в чому рiч, аж доки не почув приглушений скрегiт i не побачив, що та чорна цятка знову просунулася вперед майже на дюйм. Тiльки тодi вiн збагнув, що це таке. Цилiндр був штучний, порожнистий, з покришкою! Це хтось iзсередини вiдкручуе покришку!

– Боже-свiте! – вигукнув Оджилвi. – То ж там усерединi людина! Там люди! Вони ледве не спеклися! Вони хочуть вилiзти звiдтiль!

Вмить вiн пов’язав цей цилiндр iз спалахом на Марсi.

Думка про те, що в цилiндрi закрито живих iстот, так його налякала, що вiн навiть забув про жароту i пiдiйшов зовсiм упритул, щоб допомогти вiдкручувати покришку. На щастя, гаряче повiтря, що ним пашiв цилiндр, вчасно зупинило його, i вiн не торкнувся руками до розжареного металу. Хвилинку вiн постояв, не знаючи, що робити, а потiм видряпався з ями i щодуху кинувся до Вокiнга.

Було тодi десь близько шостоi години. Дорогою Оджилвi зустрiв якогось вiзника i хотiв розповiсти йому, що трапилося, та розповiдав вiн так недоладно i вигляд мав такий дикий – капелюха вiн загубив у ямi, – що той чолов’яга мовчки поiхав собi далi. Так само плутаючи слова, звернувся вiн i до служника, що вiдмикав дверi шинку бiля Горсельського мосту. Той подумав, що це втiк якийсь божевiльний, i хотiв затягти його до шинку. Це трохи охолодило астронома, i вiн, угледiвши Гендерсона, лондонського журналiста, який саме порпався у своему садку, гукнув до нього через паркан, силкуючись говорити зрозумiлiше:

– Гендерсоне, – почав вiн, – чи бачили ви минулоi ночi летючу зiрку?

– А що таке? – запитав Гендерсон.

– Вона на горсельському вигонi.

– Господи боже! – вигукнув журналiст. – Упав метеорит! Оце так подiя!

– Але то щось бiльше, нiж метеорит. То цилiндр, штучний цилiндр. Там усерединi щось е.

Гендерсон випростався, тримаючи в руцi лопату.

– Як ви сказали? – перепитав вiн, бо трохи недочував.

Тодi Оджилвi розповiв усе, що бачив. Хвилину Гендерсон роздумував. Потiм кинув лопату, взяв пiджака й вийшов на шлях. Вони обидва кинулись мерщiй на вигiн. Цилiндр лежав на тому ж мiсцi, але звуки стихли, i мiж покришкою та корпусом цилiндра з’явилася блискуча смужка. Повiтря зi свистом чи то проходило всередину, чи, може, виривалося назовнi.