Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

– Прошу, дайте булочку за пiвпенса i горнятко чорноi кави, – дiловито попросив вiн. Але не встигла дiвчина вiдiйти, як вiн додав: – А ще я прошу вашоi руки.

Смаглява красуня кинула на нього зверхнiй погляд i сказала:

– Не люблю я таких жартiв!

Рудоволосий юнак iз несподiваною серйознiстю поглянув на неi.

– Присягаюся, що не жартую, – сказав вiн, – це так само безсумнiвно, як ось ця булочка за пiвпенса. Це аж нiяк не дешевше булочки – за все треба розплачуватися. Це так само шкiдливо, як булочка. Вiд цього травлення руйнуеться.

Смаглява красуня довго не зводила з клiента темних очей, болiсно намагаючись його збагнути. Нарештi на ii обличчi з’явилася якась подоба посмiшки, i вона опустилася на ослiн.

– Вам не здаеться, – невимушено мiркував Енгус, – що поiдати цi булочки, коли вони коштують всього пiвпенса, справдi жорстоко? Адже вони могли б дорости до пенса. Я покину цю варварську забаву, як тiльки ми одружимося.

Дiвчина схопилася з ослона i пiдiйшла до вiкна. Було помiтно, що вона глибоко задумалася, але не вiдчувала до юнака жодноi неприязнi.

А коли нарештi рiшуче обернулася, то з подивом побачила, що Енгус уже спустошив вiтрину i розкладае на столi свою здобич. Тут були i пiрамiди цукерок в яскравих обгортках, i кiлька видiв канапок, i двi карафки, наповненi тими таемничими напоями – портвейном i хересом, якi незамiннi в кондитерськiй справi. Старанно розмiстивши все це, вiн встановив у центрi бiлоснiжний обливаний торт, який служив головною прикрасою вiтрини.

– Що це ви робите? – злякалася панночка.

– Те, що й годиться, люба Лоро… – почав вiн.

– Ох, заради Бога, постривайте хвильку! – вигукнула вона. – І не розмовляйте зi мною в такому тонi. Я питаю, що це таке?

– Святкова вечеря, панно Гоуп.

– А це що? – спитала вона, нетерпляче вказуючи на бiлоснiжну зацукровану гору.

– Весiльний торт, панi Енгус.

Дiвчина пiдiйшла до столу, схопила торт i вiднесла на мiсце, в вiтрину. Потiм повернулася i, грацiйно спершись лiктями об стiл, глянула на молодика не без прихильностi, але з неабияким роздратуванням.

– Ви навiть не даете менi помiркувати, – на мить похнюпилася вона.

– Я не такий дурний, – вiдповiв вiн. – У мене свое поняття про християнську смиреннiсть.

Вона не зводила з нього очей, але, незважаючи на усмiшку, обличчя ii ставало все серйознiшим.

– Пане Енгус, – спокiйно промовила вона, – перш нiж ви знову вiзьметеся за своi витiвки, я маю коротко розповiсти вам про себе.