Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

Втiм, в iсторii з цiею невидимою особою справдi е щось дивне. Але одна голова – добре, а двi – краще, не кажу вже про iншi частини тiла, щоб пожалiти вашу скромнiсть, i якщо ви дозволите менi, людинi правильнiй i практичнiй, знову принести з вiтрини весiльний торт…

Не встиг вiн скiнчити, як iз вулицi долинув металевий скрегiт i бiля дверей кондитерськоi рiзко загальмував крихiтний автомобiль, що пiдлетiв на шаленiй швидкостi. В ту ж мить маленький чоловiчок у блискучому цилiндрi вже стояв на порозi i нетерпляче переминався з ноги на ногу.

До того часу Енгус не хотiв псувати собi настрiй i тримався безтурботно, але тепер йому вже не вдалося приховати хвилювання. Вiн устав i вийшов iз задньоi кiмнати назустрiч непроханому гостю. Одного погляду було достатньо, щоб виправдати найгiршi пiдозри закоханого. Шикарний одяг i крихiтний зрiст, задерикувато виставлена наперед борiдка, розумнi, живi очi, пещенi руки, що тремтiли вiд хвилювання, – звiсно ж, це був той сам чоловiк, про якого щойно базiкала дiвчина, не хто iнший, як Ізидор Смайт, котрий майстрував колись iграшки з банановоi шкiрки i сiрникових коробок.

Ізидор Смайт, котрий тепер наживае мiльйони на металевих непитущих дворецьких i гречних покоiвках. В одну мить обидва чуттям вгадали ревнощi, якi розривають кожного з них, i якусь хвилину зиркали один на одного з тiею особливою холодною поблажливiстю, яка найяскравiше висловлюе весь дух суперництва.

Пан Смайт, однак, i словом не обмовився про справжню причину iхньоi ворожнечi, а тiльки вимовив у запалi:

– Панна Гоуп бачила, що там прилiплено на вiтринi?

– На вiтринi? – здивовано перепитав Енгус.

– З вами ми порозумiемося пiзнiше, а зараз менi нiколи, – рiзко кинув коротун-мiльйонер. – Тут заварилася якась безглузда каша, яку треба розсьорбати.

Вiн тицьнув полiрованим цiпком у бiк вiтрини, нещодавно спустошеноi матримонiальними приготуваннями пана Енгуса, i той iз подивом помiтив, що на склi з боку вулицi приклеена довга смужка паперу, якоi точно не було зовсiм недавно, коли вiн цю вiтрину споглядав.

Юнак вийшов на вулицю слiдом за впевнено крокуючим Смайтом i побачив, що до скла акуратно прилiплена смуга гербового паперу в добрих пiвтора ярда завдовжки, а на нiй розмашистий напис: «Якщо ви вийдете за Смайта, вiн помре».

– Лоро, – сказав Енгус, просунувши руду голову в кондитерську, – заспокойтеся, ви при здоровому глуздi.

– Вiдразу видно руку цього негiдника Велкiна, – буркнув Смайт.