Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

 – Ми заощадимо час, якщо зустрiнемося з лiкарем у юристiв.

Вiн запнувся, поривчастiсть його раптово змiнилася збентеженням.

– Послухайте, – сказав вiн, – я хотiв би… ми всi хотiли б, якщо можливо, подбати про неi… про доньку бiдолашного адмiрала. Вона просила, може, це i нiсенiтниця, але не варто iй вiдмовляти. Їй треба порадитися з приятелем, котрий зараз у мiстi. Це такий собi Браун, якийсь патер чи пастор. Вона дала менi адресу. Я не дуже люблю священикiв, але…

Інспектор кивнув.

– Я iх зовсiм не люблю, але я високо цiную патера Брауна, – сказав вiн.

 – Я бачив його в однiй цiкавiй справi, коли вкрали коштовностi. Йому б стати полiцiянтом, а не священиком.

– Чудово, – сказав секретар, iдучи. – Нехай вiн також прийде до юристiв.

Так i вийшло, що, коли вони поспiшно прибули в сусiдне мiсто, щоб зустрiтися з доктором Стрейкером у конторi, вони виявили там патера Брауна. Вiн сидiв, поклавши руки на свою важку парасольку, i з приемнiстю балакав iз тим компаньйоном цiеi фiрми, котрий зараз працював.

Доктор Стрейкер також прибув, але, мабуть, тiльки що, бо акуратно укладав рукавички в цилiндр, а цилiндр на столик.

Судячи з лагiдного i круглого обличчя священика i тихого смiху сивого юриста, з котрим вiн розмовляв, лiкар ще не повiдомив iм сумну звiстку.

– Все ж таки хороший день, – промовляв священик. – Буря, схоже, минула нас. Були великi чорнi хмари, але я не помiтив i краплi дощу.

– Нi краплi, – погодився правник, бавлячись ручкою. Це був третiй компаньйон, пан Дайк.

 – А тепер на небi нi хмаринки. Прямо святковий день. – Вiн побачив вiдвiдувачiв, поклав ручку i встав. – А, Гаркер, як справи? Я чув, адмiрала чекають вдома.

Тут озвався секретар, i голос його глухо рознiсся кiмнатою.

– На жаль, ми принесли погану звiстку. Адмiрал Крейвен утонув, так i не дiставшись до будинку.

Навiть повiтря цiеi контори змiнилося, хоча люди й не рухалися. Вони дивилися на молодика, немов жарт застиг у них на устах. Обидва повторили слово «утонув» i глянули один на одного, потiм – знову на вiстуна i стали його неголосно розпитувати.

– Коли це сталося? – поцiкавився священик.

– Де його знайшли? – спитав юрист.

– Його знайшли, – сказав iнспектор, – у ставку бiля берега, неподалiк вiд «Зеленого чоловiчка». Вiн був весь у багнi та водоростях, могли й не впiзнати, але доктор Стрейкер… Що таке, патере Браун? Вам зле?

– «Зелений чоловiчок», – сказав патер Браун, сiпнувшись.