Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

– Мабуть, – правила вона далi, раптом усмiхнувшись, – бiдний Роджер був розчарований… Морськi офiцери рiдко тримають нiж у зубах i розмахують чорним прапором. Але це не пояснюе, чому вiн так змiнився. Вiн просто закляк, став глухий i нудний, немов ходячий мрець. Вiн уникае мене, але це не важливо. Я гадала, його пiдкосило якесь страшне горе, про яке менi не дозволено дiзнатися. Якщо Гаркер каже правду, горе це – просто божевiлля або одержимiсть.

– А що каже Гарольд? – спитав священик.

– Це так жахливо, що я ледве можу вимовити, – вiдповiла вона.

 – Вiн переконуе, що бачив, як Роджер крався за моiм татусем, хитався, потiм витягнув шпагу… А лiкар каже, що батька закололи сталевим лезом. Я не можу повiрити, що Роджер причетний до цього. Вiн похмурий, батечко запальний, вони сварилися, але що таке сварка? Я не заступаюся за старого приятеля, вiн поводиться не по-дружньому. Але бувае ж, що ви просто впевненi в чомусь! Однак Гарольд присягаеться…

– Схоже, Гарольд багато присягаеться, – зауважив патер Браун.

Дiвчина помовчала, потiм сказала iншим тоном:

– Авжеж, вiн присягався… Вiн щойно попрохав моеi руки…

– Отже, я маю привiтати вас чи скорiше його? – спитав священик.

– Я сказала йому, що треба зачекати. Вiн чекати не вмiе. – Раптовий смiх знову опосiв ii. – Вiн каже, що я його iдеал, мрiя i тому подiбне. Розумiете, вiн жив у Штатах, але я згадую про це не тодi, коли вiн патякае про долари, а коли розповiдае про iдеали.

– Вважаю, – дуже м’яко сказав патер Браун, – що ви хочете знати правду про Роджера, бо вам треба ще вирiшити щодо Гарольда.

Панночка завмерла i насупилася, потiм несподiвано посмiхнулася й сказала:

– О, ви знаете дуже багато.

– Я знаю дуже мало, особливо в цiй справi, – невесело зауважив священик. – Я тiльки знаю, хто вбив вашого татка.

Вона схопилася i дивилася на нього згори вниз, зблiднувши вiд подиву. Патер Браун задумливо продовжив:

– Я скоiв дурницю, коли це второпав. Вони спитали, де його знайшли, i почали тлумачити про зелену твань i «Зеленого чоловiчка».

Вiн також пiдвiвся i, стиснувши свою незграбну парасольку, з новою рiшучiстю та новою значущiстю звернувся до Олiвii:

– Я знаю ще дещо, i це – ключ до всiх ваших загадок, але зараз нiчого не скажу. Гадаю, це поганi вiстi, але не настiльки поганi, як те, що ви уявили. – Вiн застебнув плащ i обернувся до хвiртки. – Пiду зустрiнуся з вашим Руком у хижi на березi, бiля якоi його бачив Гаркер. Гадаю, що вiн живе там.