Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

– Майже кожен чоловiк, – правив свое священик у роздумах, – граеться з якоюсь рiччю, схожою на шаблю або кинджал, навiть iз кишеньковим ножем. Ось чому менi здалося дуже дивним, що юрист цього не робив.

– Про що це ви? – спитав Бернс. – Чого вiн не робив?

– Невже ви не помiтили? – здивувався патер Браун. – Там, у конторi, вiн грався з ручкою, а не зi складаним ножем, хоча у нього гарний блискучий нiж у формi стилета. Ручки запиленi i забрудненi чорнилом, а нiж тiльки-но вичищений. Але вiн iз ним не бавився.

Є межi i для iронii.

Інспектор помовчав i сказав, немов прокидаючись вiд глибокого сну:

– Не знаю, на якому я свiтi, i не знаю, дiсталися ви до кiнця, але я не дiстався до початку. Звiдки у вас докази проти юриста? Що навело вас на цей слiд?

Патер Браун засмiявся коротко та невесело.

– Убивця схибив на самому початку, – сказав вiн. – Не збагну, чому цього не помiтили. Коли ви повiдомили про смерть, передбачалося, що нiхто нiчого не знае, крiм одного, – адмiрала чекають вдома.

Коли ви сказали, що вiн утонув, я спитав, коли це сталося, а Дайк запитав, де знайшли тiло.

Священик спинився, щоб вибити люльку, i продовжував мiркувати:

– Коли вам кажуть про моряка, що вiн потонув, природно припустити, що вiн потонув у морi. У будь-якому разi, слiд допустити таку можливiсть. Якщо його змило за борт, або вiн пiшов на дно з кораблем, або «вiддав глибинi» свое тiло, нiхто не чекае, що його тiло знайдуть. Дайк же спитав, де знайшли тiло, i я второпав, що вiн це знае.

Адже саме вiн поклав тiло у ставок. Нiхто, крiм убивцi, не подумав би про таку дурню, як моряк, котрий потонув у ставку, за сотнi ярдiв вiд моря. Ось чому я позеленiв не згiрше за «Зеленого чоловiчка». Нiяк не можу звикнути, що сиджу поряд iз убивцею. Я висловив це алегорично, але це щось означае. Я сказав, що тiло вкрите мулом, та це могли бути i морськi водоростi.

На щастя, трагедiя не може вбити комедiю. Єдиний дiючий компаньйон фiрми «Вiллiс, Гардман i Дайк» пустив собi кулю в лоб, коли iнспектор прийшов заарештувати його, а в цей час Олiвiя i Роджер на вечiрньому березi гукали одне одного, як робили це в дитинствi.

Вiдсутнiсть пана Гласса

Кабiнет Орiона Гуда, вiдомого кримiнолога та консультанта з нервових i моральних розладiв, перебував у Скарборо, i за вiкнами його – як i за iншими величезними i свiтлими вiкнами – синьо-зеленою мармуровою стiною стояло Пiвнiчне море.