Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

– Вiн справжне чудовисько, – сказав патер Браун iз холодним серцем ученого, – анахронiзм, атавiзм i пережиток кам’яного вiку. Якщо хоч iз одним варварським забобоном тепер абсолютно покiнчили, то це з честю та незалежнiстю. Але я зустрiчав стiльки мертвих забобонiв… Рук – вимираюча тварина. Вiн плезiозавр. Вiн не хотiв одружитися з дiвчиною, котра може запiдозрити в ньому корисливi спонукання. Тому вiн був такий похмурий i ожив тiльки тодi, коли я принiс йому радiсну звiстку про банкрутство. Вiн хотiв працювати для своеi дружини, а не жити у неi на утриманнi.

Який жах, еге ж? Та перейдiмо до приемнiшоi теми – Гаркера. Я сказав йому, що ви позбулися спадщини, i вiн панiчно кинувся геть. Не будемо надто суворими. У нього були i поганi, i хорошi пориви, але всi вони переплутанi. Прагнення досягти успiху не таке вже й страшне, але вiн називае його прагненням до iдеалу. Старовинне почуття честi велiло не довiряти успiху, молодик мiркував: «Це менi вигiдно, отже, це нечесно». Сучасна мерзенна мораль вселяе, що «робити добро» i «робити грошi» – одне i те саме. В iншому вiн – хороший хлопець, яких тисячi. До зiрок iдеш чи у вищий свiт – усе вгору. Хороша дружина, хорошi грошi – все добре. Вiн – не цинiчний пройдисвiт, тодi б вiн одурив вас або вiдмовився, залежно вiд обставин. Вiн не мiг глянути вам в очi, адже з вами залишилася половина його розбитого iдеалу. Я нiчого не казав адмiралу, але хтось сказав. Пiд час великого параду на борту вiн дiзнався, що один родинний правник зрадив його. Адмiрал так розхвилювався, що зробив те, чого нiколи б не вчинив при здоровому глуздi, – зiйшов на берег в трикутному капелюсi i визолоченому мундирi, щоб спiймати злочинця. Вiн дав телеграму в полiцiю, ось чому iнспектор вештався бiля «Зеленого чоловiчка». Лейтенант Рук подався за ним на берег. Вiн пiдозрював, що в родинi якась бiда, i частково сподiвався, що зумiе допомогти та виправдатися. Тому вiн поводився так нерiшуче. Що ж до того, чому вiн оголив шпагу, то тут справа в уявi. Вiн романтик, марив шпагами, втiк на море, опинився на службi, де йому дозволяють носити шпагу приблизно раз у три роки. Вiн гадав, що сам на дюнах, де вiн грався в дитинствi. Якщо ви не розумiете, що вiн робив, то можу тiльки сказати, як Стiвенсон: «Ви нiколи не будете пiратом». І нiколи не будете поетом, як нiколи не були хлопчиськом.

– Я не була, – серйозно сказала Олiвiя, – але, здаеться, втямила.