Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

Що ви йому сказали?

– Який ти дурний! – нервово зауважила Олiвiя. – Звiсно, патер Браун сказав, що все стало зрозумiлим. Нiколи б не повiрила, що вiн такий негiдник!

– Атож, – сказав iнспектор, вирвавшись вперед, – що ж це ви накоiли? Заради чого мене пiдвели?

– Чим же я вас пiдвiв? – поцiкавився священик.

– Упустили вбивцю! – заволав Бернс, i голос його пролунав громом у тихому садочку. – Допомогли йому втекти! А я, дурень, дав вам попередити його. І де вiн тепер?

– Аякже, я допомiг свого часу кiльком убивцям, – сказав патер Браун i для точностi додав: – Як ви розумiете, не в убивствi.

– Ви ж увесь час знали, – наполягала Олiвiя. – Вiдразу ж здогадалися, що це вiн. Саме це ви мали на увазi, коли патякали про те, як знайшли тiло. Це й мав на увазi лiкар, коли сказав, що татуся мiг зненавидiти пiдлеглий.

– Ото ж бо й воно! – обурювався iнспектор. – Ви знали ще тодi, що вiн…

– Ви знали ще тодi, – говорила Олiвiя, – що вбивця…

Патер Браун сумно кивнув.

– Так, – сказав вiн, – я ще тодi знав, що вбивця – пан Дайк.

– Хто? – не зрозумiв iнспектор i завмер серед мертвоi тишi, яку переривав лише спiв птахiв.

– Пан Дайк, адвокат, – пояснив патер Браун, немов учитель, що тлумачить щось зовсiм просте молодшому класу. – Той сивий пан, котрий мав намiр читати заповiт.

Вони стояли, дивлячись на священика, поки той ретельно набивав люльку i чиркав сiрником. Нарештi Бернс опанував свiй голос i люто роздер задушливу тишу.

– Заради неба, чому?… – почав було вiн.

– Ах, чому? – задумливо зронив священик i пiдвiвся, попихкуючи люлькою. – Що ж, настав час повiдомити тим iз вас, хто не знае, одну новину. Це велика бiда i погана справа, але не вбивство.

Вiн поглянув прямо в обличчя Олiвii i дуже серйозно сказав:

– Але повiдомлю вам погану звiстку коротко i прямо, бо ви достатньо хоробрi i, мабуть, достатньо щасливi, щоб ii пережити. Зараз можете довести, що ви сильна жiнка. Так, сильна, але нiяк не заможна.

Всi мовчали, а слуга Божий пояснював:

– Грошi вашого батька, на жаль, зникли.

Їх розтратив сивий джентльмен на прiзвище Дайк – вiн, на превеликий жаль, шахрай. Адмiрала вiн убив, щоб той не виявив, що його пограбували. Банкрутство – единий ключ не тiльки до вбивства, але i до iнших таемниць. – Вiн пахнув люлькою i продовжив: – Я повiдомив Руку, що ви позбулися спадщини, i вiн кинувся допомогти вам. Вiн чудовий чоловiк.

– Та годi вам! – сердито вiдмахнувся Рук.