Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

 – Вираз справдi особливий… Я б сказав, що цi поперечнi зморшки свiдчать про незначний психологiчний зсув…

– Боже милий! – заволав Браун. – Ви що, не бачите? Вiн регоче!

– Регоче? – повторив учений. – З чого б йому смiятися?

– Як вам сказати… – винувато почав священик. – Не хочеться вас образити, але смiеться вiн над вами. Я б i сам посмiявся, бо вже все знаю.

– Що ви знаете? – не витримав Гуд.

– Чим вiн займаеться, – вiдповiв священик.

Вiн дрiботiв по кiмнатi, якось безглуздо дивлячись на речi i безглуздо пiдсмiюючись над кожною, що, природно, всiх дратувало.

Сильно смiявся вiн над чорним цилiндром, ще сильнiше – над уламками, а крапля кровi мало не довела його до судом. Нарештi вiн обернувся до похнюпленого Гуда.

– Докторе! – захоплено вигукнув вiн. – Ви – великий поет! Ви, немов Бог, викликали тварюку з небуття. Наскiльки це краще, нiж реальнi факти! Так, факти просто смiшнi, просто дурнуватi перед цим!

– Не розумiю, – зарозумiло сказав Гуд. – Факти моi незаперечнi, хоча i недостатнi.

Я вiддаю належне iнтуiцii (або, якщо вам заманулося, поезii) тiльки тому, що зiбранi ще не всi деталi. Пана Гласса немае…

– Ось! – весело закивав священик. – У тому-то й рiч – його немае. Його зовсiм немае, – додав вiн задумливо, – зовсiм-зовсiм.

– Хочете сказати, його немае в мiстi? – спитав Гуд.

– Його нiде немае, – вiдповiв патер Браун. – Вiн вiдсутнiй по сутi своiй, так би мовити.

– Ви справдi вважаете, – посмiхнувся вчений, – що такоi людини немае взагалi?

Священик кивнув.

Орiон Гуд презирливо гмикнув.

– Що ж, – сказав вiн, – перш нiж перейти до сотнi з гаком iнших доказiв, вiзьмемо перше – те, з чим ми зiткнулися вiдразу ж. Якщо його немае, кому тодi належить цей капелюх?

– Тодгантеру, – сказав патер Браун.

– Вiн йому завеликий! – нетерпляче крикнув Гуд. – Вiн не мiг би носити його.

Священик з нескiнченною лагiднiстю похитав головою.

– Я не кажу, що вiн його носить, – вiдповiв вiн. – Я сказав, що це його капелюх. Невелика, але все ж рiзниця.

– Що за рiзниця? – перепитав кримiнолог.

– Любий пане! – правив лагiдно священик, вперше пiддавшись нетерплячцi. – Зайдiть у найближчу крамницю – i ви побачите, що капелюшник сам не носить своi капелюхи.

– Вiн на них заробляе, – заперечив Гуд. – А що витягуе з капелюха Тодгантер?

– Кроликiв, – вiдповiв патер Браун.

– Що? – зойкнув доктор Гуд.

– Кроликiв, стрiчки, солодощi, рибок, серпантин, – швидко перелiчив священик.