Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown

І посеред мертвоi тишi доктор Сiмон насилу вимовив:

– Шаблею, мабуть, так.

– Дякую вам, – сказав Валантен. – Увiйдiть, Іване!

Той вiдчинив дверi i доповiв про прихiд майора Нiла О’Браена. Слуга виявив його, коли той знову вештався по саду. Вигляд в офiцера був засмучений i роздратований.

– Що вам вiд мене треба? – обурився вiн.

– Сiдайте, будь ласка, – спокiйно i люб’язно попросив Валантен. – А чому ви без шаблi? Де вона?

– Залишив у бiблiотецi на столi, – пояснив О’Браен, у котрого вiд розгублення став помiтнiшим iрландський акцент.

 – Вона менi набридла i…

– Іване, – сказав Валантен, – будь ласка, пiдiть i принесiть iз бiблiотеки шаблю майора.

Коли лакей зник, вiн продовжив:

– Лорд Гелловей стверджуе, що бачив, як ви увiйшли iз саду в будинок, а вiдразу пiсля цього там виявили труп. Що ви робили в саду?

Майор упав на крiсло.

– Ох, – вигукнув вiн уже зовсiм по-iрландськи, – милувався на мiсяць! Спiлкувався з природою, нiчого бiльше.

На якийсь час повисла важка тиша, а потiм знову пролунав той же звичайний i моторошний стукiт у дверi.

Повернувся Іван, вiн принiс порожнi сталевi пiхви.

– Це все, що я знайшов, – повiдомив вiн.

– Покладiть на стiл, – не пiднiмаючи голови, звелiв Валантен.

Запанувало крижане мовчання, схоже на непроникну тишу, що оточуе в залi суду засудженого вбивцю. Давно стихли невиразнi вигуки герцогинi. Клекiт ненавистi лорда Гелловея був задоволений. І тут сталося несподiване.

– Я вам скажу, – вигукнула ледi Маргарет тим дзвiнким голосом, який бувае лише у смiливих жiнок, котрi наважуються виступити публiчно, – я вам скажу, що робив у саду пан О’Браен, оскiльки вiн змушений мовчати.

Вiн пропонував менi стати його дружиною. Я вiдмовила: сказала, що в моiх сiмейних обставинах можу запропонувати йому лише свою повагу. Його це розсердило. Мабуть, моя повага йому не дуже потрiбна.

– Що ж, – додала вона з блiдою посмiшкою, – не знаю, чи стане вiн дорожити цим тепер, але я i зараз запевняю в своiй повазi до нього.

І присягнуся де завгодно, що цього злочину вiн не скоював.

Лорд Гелловей, нахилившись до неi, намагався (як йому здавалося, нi для кого не чутно) напоумити жiнку.

– Дурепо! – громоподiбно шепотiв вiн. – Чому ти його захищаеш? Ти хоч подумай, де його шабля! Ця клята…

Вiн замовк пiд дивним пильним поглядом блискучих очей, який уразив усiх.

– Старий дурень! – тихо сказала вона без тiнi поваги.