Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Квiнтон, видно, обрiзав так свiй папiр.

– Отже, вiн обрiзав його дивно i, бiльше того, огидно. Слухайте, Фламбо, певна рiч, Квiнтон упокоiвся, Господи, врятуй душу його. Вiн був зiпсованою людиною, але ж художником – справжнiм. Чудово володiв i пензлем, i пером. Навiть у його нерозбiрливому почерку видно витонченiсть i смiливiсть лiнiй. Не можу вам довести, я не вмiю доводити, але чим хочете поручуся: вiн нiколи не обкарнав би так аркуш паперу. Якби забаглося його обрiзати, пiдiгнати, переплести, та що завгодно, рука мистця зробила б зо-всiм iнший рух.

Ви тiльки уявiть собi цей аркуш: який жахливий, дикий, обурливий обрiз – ось такий! Невже не пам’ятаете?

Тлiючим кiнчиком сигари священик швидко креслив у повiтрi неправильнi квадрати. «Як вогнянi руни вночi, – по-думалося Фламбо, – загадковi письмена, що зачаiли загрозу, про яку вiн згадував нещодавно». Вiдкинувшись на спинку лави, священик затягнувся сигарою i закотив очi догори. Фламбо вiдволiк товариша:

– Припустiмо, кутики обрiзав не вiн, але до чого тут самогубство?

Патер Браун продовжував дивитися вгору не вiдповiдаючи.

Нарештi вiн вийняв сигару з рота i сказав:

– Нiякого самогубства не було.

Фламбо здивовано глянув на нього:

– Тодi навiщо вiн у ньому зiзнався?

Священик знову подався вперед, поставив лiктi на колiна, опустив погляд i виразно, але тихо вимовив:

– Вiн у ньому не зiзнавався.

Сигара випала з рук Фламбо.

– Отже, це фальсифiкацiя?

– Нi, написано його рукою.

– Ото ж бо й воно! – в запалi гукнув Фламбо.

 – Людина своею рукою пише на аркушi паперу: «Я вбиваю себе сам…»

– На кепсько обрiзаному аркушi паперу, – спокiйно поправив його патер Браун.

– Яке це мае значення, матерi його ковiнька?

– Там було двадцять три аркушi i двадцять два обрiзки, – патер сидiв нерухомо, – один шматочок знищений. Легко припустити – якраз його бракуе в записцi. Вам це не навiюе нiяких роздумiв?

Свiтло думки осяяло обличчя Фламбо:

– Мабуть, там було щось написано, щось на кшталт: «Не вiрте, якщо скажуть», або «Хоча».

– Як кажуть дiти, тепер теплiше, – кивнув слуга Божий. – Та тiльки шматочок був крихiтний, на ньому не вмiстити навiть слова. Вам не спадае на гадку якийсь значок, трохи бiльший за кому, який мiг би стати доказом? Його й довелося прибрати тому, хто продав душу нечис-тому…

– Щось не второпаю, – гмукнув помовчавши Фламбо.

– А що б ви сказали про лапки? – спитав Браун, вiдкинувши сигару, вогник якоi прорiзав темряву, як падаюча зоря.