Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Сумна панна Дарнуей не менше була спрагла розваг, i чоловiк був готовий на всi лади служити iй. Тим часом совiсть Пейна була не зовсiм спокiйна, та й невизначенiсть становища дещо бентежила його. Минали тижнi, а з поведiнки нового Дарнуея так i не можна було збагнути, вважае вiн себе пов’язаним старою угодою чи нi. Австралiець задумливо вештався темними галереями та годинами простоював перед зловiсною картиною. Старi тiнi будинку-буцегарнi вже почали згущуватися над ним, i вiд його австралiйськоi життерадiсностi не залишилося i слiду.

А Пейну все не вдавалося вивiдати те, що було для нього найважливiшим. Якось вiн спробував вiдкрити серце Мартiну Вуду, котрий вовтузився, за своiм звичаем, з картинами, але розмова не дала нiчого нового й обнадiйливого.

– Менi здаеться, вам нема чого пхатися, – вiдрiзав Вуд, – адже вони зарученi.

– Я i не буду пхатися, якщо вони зарученi. Але чи iснують цi заручини? З панною Дарнуей я про це, природно, не балакав, але часто бачу ii, i менi ясно, що вона не вважае себе нареченою, хоча, може, i допускае думку, що якась угода iснувала.

А кузен – той узагалi мовчить i робить вигляд, нiби нiчого не було i немае. Така невизначенiсть жорстоко вiдгукуеться на всiх.

– І в першу чергу на вас, – рiзко зауважив Вуд. – Але якщо хочете знати, що я думаю про це, то прошу дуже, я скажу: гадаю, вiн просто боiться.

– Боiться, що йому вiдмовлять? – здивувався Пейн.

– Нi, що погодяться, – вiдповiв Вуд. – Та не дивiться на мене такими страшними очима! Я зовсiм не хочу сказати, що вiн боiться панну Дарнуей.

Вiн боiться картини.

– Картини? – перепитав Пейн.

– Прокляття, пов’язаного з картиною. Хiба не пам’ятаете напис, де йдеться про фатум Дарнуеiв?

– Пам’ятаю, пам’ятаю. Але погодьтеся, навiть долю Дарнуеiв не можна тлумачити двояко. Спочатку ви казали, що я не маю права на щось розраховувати, бо iснуе угода, а тепер торочите, що угода не може бути виконана тому, що iснуе прокляття. Але якщо прокляття знищуе угоду, то чому вона пов’язана ним? Якщо молодята бояться одружитися, отже, кожен iз них вiльний у своему виборi – i казочцi кiнець.

З якого дива я маю зважати на iхнi родиннi звичаi бiльше, нiж вони самi? Ваша позицiя видаеться менi хиткою.

– Що й казати, тут сам дiдько ногу зломить, – роздратовано сказав Вуд i знову застукав молотком по пiдрамнику.

Й ось якось уранцi новий спадкоемець порушив свою довгу та незбагненну мовчанку.