Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Якийсь час по тому слуга вперше ступив на корабель i знайшов тарiлки порожнiми, але коли iх тарабанив, то замiсть подяки почув лише невиразне мукання.

Пейн пiднявся уточнити, як iдуть справи, але незабаром пiшов, позаяк фотограф був явно не розташований до балачки. Зазирнув нагору i патер Браун – вiн хотiв вручити Дарнуею лист вiд антиквара, котрому планувалося послати репродукцiю портрета – але поклав лист у порожню ванночку для прояву плiвок, а сам спустився вниз, зi своiми думками про великий скляний покiй, наповнений денним свiтлом i пристрасною завзятiстю.

Про свiт, який, у цьому випадку, був створений ним самим, вiн не подiлився нi з ким.

Утiм, незабаром довелося згадати, що священик останнiм зiйшов единими в оселi сходами, що сполучають два поверхи, залишивши нагорi порожню кiмнату i самотнього чоловiка. Гостi та домашнi зiбралися у вiтальнi, що примикала до бiблiотеки, бiля масивного годинника з чорного дерева, схожого на гiгантську труну.

– Ну, й як там Дарнуей? – спитав Пейн трохи згодом.

 – Ви ж нещодавно були у нього?

Патер Браун провiв рукою по чолi.

– Зi мною коiться щось зле, – iз сумною посмiшкою сказав вiн. – Але, може, мене заслiпило яскраве свiтло, i я не все бачив як слiд. Але, чесне слово, в силуетi апарата менi на мить здалося щось дуже дивне.

– Так, адже це його кульгаюча нога, – поспiшно вiдповiв Барнет. – Абсолютно ясно.

– Що ясно? – спитав Пейн рiзко, але водночас стишивши голос. – Менi особисто далеко не все ясно.

Що нам вiдомо? Що у нього з ногою? І що було з ногою у його пращура?

– Якраз про це i йдеться в книзi, яку я знайшов в сiмейних архiвах, – повiдомив Вуд. – Зачекайте, я вам зараз ii принесу.

І вiн зник у бiблiотецi.

– Пан Пейн, гадаю, недаремно поставив це запитання, – спокiйно зауважив священик.

– Зараз я вам усе поясню, – промовив Пейн ще тихiше. – Врештi-решт, немае ж нiчого на свiтi, чому не можна було б пiдшукати цiлком розумне пояснення.

Будь-яка людина може загримуватися пiд портрет. А що ми знаемо про Дарнуея? Поводиться вiн якось незвично…

Усi здивовано глянули на нього, i тiльки слуга Божий, здавалося, був незворушний.

– Рiч у тiм, що портрет нiколи не фотографували, – сказав вiн. – Ось Дарнуей i хоче це зробити. Не бачу тут нiчого незбагненного.

– Усе пояснюеться дуже просто, – сказав Вуд iз посмiшкою, вiн тiльки-но повернувся i тримав у руках книжку.