Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Але не встиг художник скiнчити, як у великому чорному годиннику щось клацнуло – один за одним послiдувало сiм розмiрених ударiв. Одночасно з останнiм нагорi почувся гуркiт, вiн струсонув увесь будинок, наче удар грому. Патер Браун кинувся до гвинтових сходiв i вибiг на першi двi сходинки, перш нiж почув цей гул.

– Боже милий! – мимоволi вирвалося у Пейна. – Вiн там зовсiм сам-один!

– Так, ми знайдемо його там самого, – не обертаючись сказав священик i зник нагорi.

Всi iншi, очунявши пiсля першого потрясiння, стрiмголов кинулися вгору сходами i справдi знайшли Дарнуея на самотi.

Вiн був розпростертий на пiдлозi серед уламкiв зруйнованого апарата. Три довгi ноги штатива смiшно та страшно стирчали в рiзнi боки, а чорна, викривлена нога самого Дарнуея безпорадно витягнулася на пiдлозi. На мить ця темна купа видалася всiм жахливим павуком, що стиснув у своiх обiймах людину.

Досить було одного дотику, щоб переконатися: Дарнуей був мертвий. Тiльки портрет стояв неушкоджений на своему мiсцi, й його очi палали зловiсною посмiшкою.

Через годину патер Браун намагався повернути лад у маеток i натрапив на слугу, котрий щось бурмотiв собi пiд нiс так само монотонно, як вiдстукував час годинник, що пробив сьому годину. Слiв священик не розчув, але вiн i так знав, що повторюе стариган:

У сьомому спадкоемцю вiдроджуся знову,

О сьомiй годинi зникну в нiкуди.

Вiн хотiв було сказати щось втiшне, але старий слуга раптом отямився, обличчя його спотворилося гнiвом, бурмотiння перейшло в зойк.

– Це все ви! – волав вiн. – Ви i ваше денне свiтло! Може, ви й тепер скажете, що немае нiякого прокляття Дарнуеiв!

– Я скажу те ж, що i ранiше, – м’яко вiдказав патер Браун. – І, помовчавши, додав: – Сподiваюся, ви виконаете останне бажання бiдного Дарнуея i простежите за тим, щоб свiтлина все ж потрапила за призначенням.

– Свiтлина! – бiдкався медик. – А яка вiд неi користь? До речi, як не дивно, але нiякоi фотографii немае.

Мабуть, вiн так i не зробив ii, хоча цiлий день прововтузився з апаратом.

Патер Браун рiзко обернувся.

– Тодi зробiть ii самi, – сказав вiн. – Бiдний Дарнуей мав цiлковиту слушнiсть: портрет треба сфотографувати. Це вкрай важливо.

Коли лiкар, священик та обидва художники покинули будинок i похмурою процесiею повiльно йшли через брунатно-жовтi пiски, спочатку всi мовчали, мов приголомшенi ударом.