Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Фламбо i патер Браун подалися за ним. Зовнiшнiсть Геррiса, доброчинного здорованя з широкою потилицею та маленькими вусиками, була непоказна, але пашiла силою.

Власник габiка, котрий тiльки й умiв, що виснути на фалдах ближнiх, стояв пiд дверима, як побитий пес, i ошелешено дивився услiд кавалькадi.

– Я збрехав заради порятунку, – смiючись зiзнався лiкар. – Щиро кажучи, ще не час приймати снодiйне. Але не дам на розтерзання бiдолаху Квiнтона. Цей пройдисвiт тiльки i знае, що канючити грошi, а коли з’являються своi власнi, i не думае повертати борги.

Пропащий негiдник, хоча i брат такоi чудовоi жiнки, як панi Квiнтон.

– Так, вона хороша, – кивнув патер Браун.

– Пошвендяю по саду, поки цей добродiй не забереться геть, а пiзнiше вiднесу лiки, – продовжував медик. – Я замкнув дверi, й Аткiнсону всередину не пролiзти.

– Звернiмо до оранжереi, – запропонував Фламбо. – Правда, з саду в неi не потрапити, зате помилуемося зовнi, вона того варта.

– А я зиркну одним оком на хворого. Вiн дуже любить лежати на отоманцi в глибинi оранжереi, серед криваво-червоних орхiдей.

Вiд одного iхнього вигляду, – засмiявся Геррiс, – мороз по шкiрi дере. Що це ви робите?

Схилившись на ходу, священик щось пiдняв – майже прихований густою травою, на землi лежав кривий схiдний нiж, iнкрустований коштовним камiнням i металевими накладками.

– Звiдки вiн тут? – патер Браун несхвально дивився на дивне лезо.

– Мабуть, iграшка Квiнтона, – недбало кинув лiкар. – У нього весь будинок набитий китайськими дрiбничками.

А може, нiж i не його, а цього мовчазного iндуса, котрого господар тримае при собi i вдень, i вночi.

– Індуса? – здивувався патер, не вiдриваючи погляду вiд кинджала.

– Так, чи то мага, чи шахрая, – безтурботно пояснив медик.

– А ви не вiрите в магiю? – священик так i не вiдводив погляду вiд леза.

– Ще чого, в магiю! – була вiдповiдь.

– Тiльки погляньте! Якi фарби! – мрiйливо i тихо вимовив патер Браун. – А ось лiнii нiкуди не годяться.

– Для чого не годяться? – здивувався Фламбо.

– Нi для чого. Не годяться самi по собi. Ви нiколи не помiчали, як заворожуе колiр i якi поганi та потворнi лiнii, причому зумисне поганi i потворнi, в творах схiдного мистецтва? Я бачив зло у вiзерунку одного килима.

– Mon Dieu![3 - Боже мiй! (Франц.)] – засмiявся Фламбо.

– Менi не знайомi цi письмена, – все тихiше й тихiше продовжував священик, – але змiст iхнiй менi зрозумiлий: тут е загроза. Цей вигин iде не в той бiк, як у змii, готовоi до втечi.