Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

– Собака! – сказав вiн. – Ну, звiсно, собака. Якби там, на березi, ви придiлили йому достатньо уваги, то без моеi допомоги вiдновили б усе спочатку й до кiнця.

Фiнзах у ще бiльшому подивi втупився у священика.

– Але ж ви самi назвали моi здогади нiсенiтницею i сказали, що пес не мае жодного стосунку до справи.

– Та мае вiн стосунок до тiеi справи, – не погодився патер Браун, – i ви б це виявили, якби бачили в нiм собаку, а не Бога-Вседержителя, що вершить над нами справедливий суд.

Слуга Божий зам’явся, потiм продовжував знiяковiло i нiби винувато:

– Щиро кажучи, я шалено люблю собак.

І менi здаеться, що люди, схильнi оточувати iх якимось мiстичним ореолом, найменше думають про них самих. Почнемо з дрiбницi: чому тварина гавкала на Трейла i гарчала на Флойда? Питаете, як я можу оцiнити те, що трапилося, за сотню миль звiдси, але ж це, власне, ваша заслуга. Ви так добре описали всiх цих людей, що я абсолютно ясно iх собi уявив. Люди, як Трейл, котрi вiчно супляться, а часом раптом нi з того, нi з сього всмiхаються i щось крутять у пальцях, – дуже нервовi, легко втрачають самовладання. Не здивуюся, якщо i незамiнний Флойд – дуже неврiвноважений i знервований, – таких чимало серед дiлових янкi. Чому б iнакше, почувши, як зойкнула Дженет Дрюс, вiн поранив руку ножицями й упустив iх? Ну, а собаки, як вiдомо, терпiти не можуть нервових людей. Чи то iхня нервознiсть передаеться тваринам, бо собаки часом по-звiрячому агресивнi, чи то iм просто прикро, що iх не люблять. Бо собаки дуже самолюбнi. Хоч би як там було, бiдолаха Морок не злюбив i того, й iншого просто тому, що обидва його боялися. Ви, я знаю, дуже розумний, а над розумом грiх насмiхатися, але часом менi здаеться, що ви занадто розумнi, щоб розумiти тварин. Або людей, особливо якщо вони поводяться майже так само примiтивно, як тварини. Тварини – невибагливi iстоти, вони живуть у свiтi трюiзмiв.[12 - Трюiзм – загальновiдома, заяложена iстина, банальне твердження.] Вiзьмiмо наш випадок: собака гавкае на людину, а людина втiкае вiд собаки. Вам, менi здаеться, бракуе простоти, щоб правильно зметикувати: собака гавкае тому, що людина йому не подобаеться, а людина втiкае, бо боiться собаки. Інших причин у них немае, та й навiщо вони? Вам же знадобилося все ускладнити, i ви вирiшили, що собака – провидець, якийсь провiсник долi. По-вашому, правник утiкав не вiд собаки, а вiд ката. Але ж якщо подумати ретельнiше, всi цi вигадки – просто на рiдкiсть дурнуватi.