Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

З висоти свого зросту вiн кивнув не такому високому iндусовi i сказав миролюбно, проте зухвало: – Доброго вечора, сер! Щось шукаете?

Повiльно, немов корабель, що йде в гавань, до них обернулося велике й округле обличчя, щоб негайно застигнути над полотняною бiлизною плеча. Та найбiльше вражало те, що жовтуватi повiки iндуса були заплющенi, як у сплячого.

– Дякую вам, – без найменшого акценту сказав вiн, – менi нiчого не треба.

Пiднявши трохи повiки, наче для того, щоб показати опалову смужку бiлкiв, дивак повторив:

– Нiчого не треба, – i вже широко вирячивши очi, що свiтилися здивуванням, повторив: – Менi нiчого не треба.

І з тихим шелестом зник серед густих тiней саду.

– Християнин скромнiший, якщо йому щось потрiбно, – пробурмотiв священик.

– Що ж вiн тут робив? – насупився Фламбо.

– Побалакаемо пiзнiше, – кинув патер.

Сонце ще сяяло, але то було вже червоне свiтло заходу, на тлi якого гiлки кущiв i дерев швидко зливалися в чорнi плями. Залишивши позаду оранжерею, всi трое тихо пiшли до ганку.

У темному кутку мiж фасадом i прибудовою почувся неясний шурхiт, наче вовтузилася сполохана птиця, i бiлий хiтон факiра, виринувши з темряви, ковзнув уздовж будинку до дверей. Але в темрявi був хтось iще. Гостi зiтхнули з полегшенням, коли звiдти виступила панi Квiнтон. Їi блiде широке обличчя пiд пишним золотом волосся дивилося строго, але голос був привiтним.

– Вiтаю, лiкарю, – промовила вона.

– Добрий вечiр, панi Квiнтон, – тепло вiдгукнувся маленький чоловiчок, – я якраз iду до вашого чоловiка зi снодiйним.

– Менi здаеться, що вже час, – голосно пiдтвердила жiнка й, усмiхнувшись усiм трьом, хутко зайшла в будинок.

– Напружена, як струна, – зауважив священик. – Вона з тих, хто двадцять рокiв несе свiй хрест, щоб на двадцять першому, збунтувавшись, вчинити щось жахливе.

Геррiс уперше окинув священика зацiкавленим поглядом:

– Ви вивчали медицину?

– Нi, але, лiкуючи душу, треба знати i тiло, адже й лiкарям необхiдно розумiти не тiльки тiло.

– Мабуть. Пiду дам Квiнтону лiки, – сказав медик.

Вони обiйшли будинок i пiднялися на ганок. У дверях iм утрете трапився на очi чоловiк у хiтонi. Вiн iшов прямо на них, гейби тiльки-но вийшов iз кiмнати, чого бути не могло – кабiнет же був зачинений. Нi патер Браун, нi Фламбо не висловили вголос свого здивування, а лiкар був не з тих, хто виснажуе розум безплiдними здогадами. Пропустивши вперед всюдисущого iндуса, вiн поспiшив у хол.