Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Тут погляд медика впав на напiвзабутого ним Аткiнсона, котрий щось бурмотiв собi пiд нiс, тиняючись iз кутка в куток i тикаючи в повiтря вузлуватою бамбуковою паличкою. Обличчям Геррiса пробiгла гримаса огиди, що негайно змiнилася виразом крайньоi рiшучостi. Вiн швидко зашепотiв своiм супутникам:

– Доведеться знову замкнути, iнакше цей пацюк пролiзе всередину. Повернуся через хвилину.

І вiн миттю вiдчинив i знову замкнув дверi, встигнувши водночас вiдбити недолугу атаку Аткiнсона, пiсля чого той розпачливо впав у крiсло.

Фламбо задивився на перську мiнiатюру, що прикрашала стiну, священик задумливо втупився у дверi, якi вiдчинилися рiвно через чотири хвилини. Цього разу Аткiнсон був напоготовi. Вiн кинувся вперед, вчепився в ручку i закричав з усiеi моцi:

– Це я, Квiнтоне! Я прийшов за…

Здалеку, перемагаючи чи то смiх, чи позiхання, ясним голосом вiдгукнувся Квiнтон:

– Знаю, знаю, навiщо ви прийшли. Берiть i йдiть. Я зайнятий пiснею про павичiв.

І пiвсоверена, перелетiвши простiр, опинився в руцi гуль-тяя, котрий рвонувся вперед i виявив неабияку спритнiсть.

– Ну, цей свого домiгся, – вигукнув лiкар i, люто клацнувши ключем, пройшов у сад.

– Бiдолаха Квiнтон нарештi трохи вiдпочине, – сказав Геррiс патеровi Брауну. – Дверi замкненi, i годину, а то й двi його не турбуватимуть.

– Голос у нього досить бадьорий, – священик обвiв очима сад.

Неподалiк бовванiла химерна постать Аткiнсона, котрий грався монетою в кишенi.

А в глибинi саду, серед лiлових сутiнкiв, виднiлася пряма, як стрiла, спина iндуса, котрий сидiв на зеленому пагорбi, обернувшись обличчям до заходу.

– А де панi Квiнтон? – пожвавiшав патер.

– Нагорi у себе, бачите тiнь на гардинi? – показав медик.

Священик глянув на темний силует у свiтлi вiкна:

– І справдi.

Зробивши кiлька крокiв, вiн опустився на лавку. Фламбо сiв поруч, а непосидющий лiкар, закуривши на ходу, зник у темрявi. Друзi залишилися удвох, i Фламбо спитав французькою:

– Що з вами, патере?

Священик помовчав, потiм пояснив:

– Релiгiя не терпить забобонiв, але щось тут розлито в повiтрi.

Може, справа в iндусовi, а може, й не тiльки.

Вiн замовк i став розглядати слугу, здавалося, зануреного в молитву. Його тiло, на перший погляд нерухоме, насправдi здiйснювало помiрнi найлегшi поклони, наче корячись вiтровi, що зачiпав верхiвки дерев i крався засипаними листям iмлистими стежинами саду.