Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Панi вiдмовилася до грубощiв ввiчливо, але ми пробачимо iй це, бо вона була захоплена суперечкою. Даруемо ми i тому, що вона була господинею, самою ледi Маунтiгл. Нiхто не назвав би ii непримiтною: глибокi темнi очi свiтилися якимось голодним блиском, а бадьора, навiть несамовита усмiшка дещо суперечила виснаженому обличчю. Одiж ii була химерною, згiдно з тодiшньою модою, бо вiдбувалося це задовго до вiйни, що так успiшно навчила нас серйозностi та зiбраностi. Гарнiтур жiнки був схожий на намет провидця, в ньому було щось схiдне, його прикрашали дивовижнi таемнi символи.

Але всi знали, що Маунтiгли схибнутi, тобто, в перекладi на мову науки, вони переймаються схiдною культурою та схiдними вiруваннями.

Дивовижнi властивостi примадонни вiдтiняли досконалу пристойнiсть обох джентльменiв. Як велiла та допотопна мода, все в них було строгим i бездоганним, вiд бiлих рукавичок до блискучого цилiндра. Однак рiзнилися i вони. Джеймс Гардкасл поеднував пристойнiсть iз вишуканiстю, а Томмi Гантер – з вульгарнiстю.

Гардкасл був багатообiцяючим полiтичним дiячем, хоча в товариствi цiкавився чим завгодно, але не полiтикою. Можна, звiсно, сказати, що кожен полiтик багато обiцяе. Але, будьмо справедливi, цей жевжик багато i робив. Однак малиновi намети не викликали в нього напливу дiяльностi.

– На мiй погляд, – промовляв вiн, вкладаючи в око монокль, що оживляв своiм блиском його суворе обличчя, – перш нiж сперечатися про магiю, маемо встановити межi ще непiзнаних сил. Без сумнiву, сили такi е, навiть у вельми вiдсталих людей.

Факiри, наприклад, чинять дивовижнi речi.

– Ви хотiли сказати, шахраi? – з наiвним виглядом спитав другий джентльмен.

– Томмi, не мели дурниць, – сказала жiнка. – Вiчно ти сперечаешся про те, чого не знаеш! Немов якийсь школяр, котрий викривае фокусника. Цей хлоп’ячий скепсис так застарiв… Що ж до непiзнаних сил, то вважаю…

У цю мить молодиця побачила когось, хто був iй потрiбен, – незграбного чоловiка в чорному, котрий стояв бiля павiльйону, де дiти кидали обручi в потворнi фiгурки.

Вона i кинулася до священика з воланням:

– Патере Браун, а я вас шукаю! Менi треба з вами порадитися. Ви вiрите в передбачення?

Той, до кого вона звернулася, безпорадно дивився на обруч у своiй руцi.

– Я не зовсiм втямив, – сказав вiн, – в якому сенсi ви вжили слово «вiрити». Звiсно, якщо це шарлатанство…

– Та нi! – засмiялася жiнка. – Учитель зовсiм не дурисвiт! Для мене велика честь, що вiн прийшов. Вiн – провидець, пророк.