Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Патер Браун, котрий застиг у якомусь зацiпенiлому смиреннi, глянув на нього i промовив:

– Бiдний Марнi завинив достатньо, але цього вiн не робив. Вашу дружину вiн не ображав.

– Що ви хочете сказати? – поцiкавився Аутрем.

– Вiн iз нею не знайомий, – пояснив священик.

Поки вони спiлкувалися, висока жiночка пiднялася сходами, i тут всi почули реально страшний зойк:

– Морiс!

– Що трапилося? – вигукнула ледi Аутрем i побiгла до подруги, котра похитнулася так, буцiмто зараз злетить кам’яними сходами.

Але Вiола Грейсон повiльно пiшла вниз, зiщулившись i тремтячи.

– О, Господи, – торочила вона, – о, Боже милостивий… Це не Джеймс… Це Морiс!

– Менi здаеться, ледi Аутрем, – серйозно сказав священик, – вам краще б вiдвести звiдси вашу подругу.

Але з висоти сходiв упав голос, який мiг би прозвучати з крипти, – хрипкий, непропорцiйно гучний, як у тих, хто багато рокiв прожив серед птахiв на безлюдному островi. Морiс, маркiз Марнi, гукнув:

– Стривайте!

Всi застигли на мiсцi.

– Патере Браун, – продовжував маркiз, – перш нiж цi люди пiдуть, розкажiть iм усе, з чим ознайомив вас я.

– Маете рацiю, – вiдповiдав священик, – i це вам зарахуеться.

Маркiз зник у замку, а слуга Божий звернувся до присутнiх у замку людей.

– Авжеж, – сказав вiн. – Нещасний Марнi дав менi право розповiсти все, у що вiн мене посвятив, але краще я пiду ходою власних своiх здогадiв. Природно, я вiдразу ж збагнув, що похмурi монахи – просто дурня, вичитана з книжок. Інодi, досить рiдко, ми схиляемо людину до чернецтва, але нiколи не схиляемо до затвору без правила i нiколи не рядимо мирянина в чернечу одежину.

Однак я задумався про те, чому ж вiн носить каптур i ховае обличчя. Менi здалося, що таемниця не в тому, що вiн зробив, а в тому, хто вiн. Потiм генерал дуже живописно описав менi поединок, i найживiшою в цiй картинi була загадкова поза Ромейна, застиглого осторонь. Вона тому i була загадковою, що вiн застиг осторонь. Чому цей чоловiк не кинувся до свого товариша? І тут я почув маленьку дрiбничку – генерал згадав про те, що Ромейн стояв саме так, чекаючи грому пiсля блискавки. Тут я все второпав. Ромейн чекав i тодi, бiля моря.

– Та поединок же скiнчився! – скрикнув лорд Аутрем. – Чого ж вiн чекав?

– На розмову, – пояснив патер Браун.

– Кажу ж вам, я все бачив! – ще схвильованiше крикнув генерал.

– А я, – сказав священик, – скажу вам, що ви нiчого не бачили.

– Даруйте, вам клепок не бракуе? – спробував кепкувати генерал.