Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Незважаючи на буржуазну розкiш садиби, вiд неi вiяло смутком, тим пiдсвiдомим сумом, яке викликають не старовиннi, а старi речi. У домiвцi панували застарiлi моди, а не iсторичнi стилi. Вiн був переповнений предметами настiльки недавнього вжитку, що вiдразу видно було, якi вони старомоднi. То тут, то там у сутiнках поблискувало кольорове скло. Кiмнати здавалися вузькими через високi стелi, а в кiнцi вiтальнi, якою вона швендяла, було одне з тих круглих вiкон, якi зустрiчаються в будiвлях цiеi епохи.

Дiйшовши приблизно до середини кiмнати, Опал зупинилася, ледь хитаючись, нiби ii вдарила по обличчю невидима рука.

За мить почувся стукiт у параднi дверi, приглушений другими, зачиненими дверима. Юнка знала, що домашнi перебувають на другому поверсi, але навряд чи змогла б пояснити, що спонукало ii вiдчинити дверi самiй. На порозi стояв присадкуватий пошарпаний чоловiк, в якому вона впiзнала католицького священика на прiзвище Браун. Панночка не була з ним близько знайома, але слуга Божий iй подобався.

Вiн анiтрохи не пiдтримував ii точку зору на духiв, але не вiдмахувався i не смiявся, а серйозно з нею сперечався. Можна сказати, що священик спiвчував поглядам дiвчини, але не погоджувався з ними. Всi цi думки промайнули у неi в головi, коли вона сказала, навiть не привiтавшись i не вислухавши його самого:

– Як добре, що ви прийшли! Я бачила привида.

– Не варто засмучуватися, – зронив патер Браун. – Таке часто трапляеться.

Бiльшiсть привидiв – зовсiм i не привиди, а тi деякi, якi, можливо, i справжнi, – абсолютно нешкiдливi. Ваш привид якийсь особливий?

– Нi, – сказала панночка й iй стало легше. – Справа не стiльки в ньому самому… Розумiете, атмосфера була дуже страшна… Буцiмто все розкладаеться, гние. Я побачила обличчя у вiкнi. Блiде, з виряченими очима, зовсiм як у Юди.

– Ну що ж, бувають люди з такою зовнiшнiстю, – задумливо пробурмотiв священик, – й iнодi вони зазирають у вiкна.

Можна менi подивитися, де це сталося?

Однак коли юнка повернулася в кiмнату, там уже зiбралися iншi родичi, котрi, будучи менш схильнi до спiлкування з потойбiчним, увiмкнули свiтло. У присутностi панi Бенкс патер Браун згадав про загальноприйнятi умовностi i вибачився за вторгнення.

– Боюся, що занадто безцеремонно увiрвався в ваш будинок, панi Бенкс, – сказав вiн. – Менi дуже важко пояснити, яким чином те, що сталося, стосуеться вас.