Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Я тiльки що був у Пулменiв, i раптом менi зателефонували i попросили прийти сюди, щоб зустрiтися з людиною, котра мае повiдомити вам новину, можливо, для вас цiкаву. Я б не прийшов сюди, якби не був потрiбен, як свiдок подiй у Бiчвуд-гаусi. Фактично саме менi довелося пiдняти тривогу.

– Що трапилося? – здивувалася господиня.

– Бiчвуд-гаус пограбували, – серйозно повiдомив патер Браун. – Що найгiрше, зникли коштовностi ледi Пулмен, а ii нещасного секретаря, пана Бернарда, знайшли в саду. Вочевидь, його застрелив при втечi крадiй.

– Це той чоловiк! – зойкнула господиня. – Точно, вiн… – тут вона зустрiла сумний погляд священика i замовкла, сама не тямлячи чому.

– Я зателефонував у полiцiю, – продовжив вiн, – i з iншими органами влади, якi мають у цiй справi iнтерес. Вони кажуть, що навiть при поверхневому оглядi вдалося виявити слiди i вiдбитки пальцiв та iншi прикмети вiдомого злочинця.

У цю мить бесiду на хвилину перервала поява Джона Бенкса, котрий повернувся пiсля невдалоi поiздки.

– Судячи з усього… старий Смiт виявився поганим пасажиром. Злякався в останню мить, – пояснив вiн обурено. – Втiк, поки я оглядав пробиту шину. У життi бiльше не матиму справ iз цими сiльськими простак…

Але скаргу не почули, бо в центрi уваги опинився патер Браун i його новина.

– Зараз з’явиться чоловiк, котрий знiме з мене вiдповiдальнiсть, – продовжував священик все з тiею ж багатозначною стриманiстю. – Коли ви зустрiнетесь iз ним, мiй обов’язок свiдка буде виконаний. Менi лиш залишаеться поiнформувати, що служниця в Бiчвуд-гаусi бачила обличчя в одному з вiкон.

– Я бачила обличчя в одному з наших вiкон, – уточнила Опал.

– Та ти вiчно бачиш обличчя, – обiрвав ii брат Джон.

– Не так уже й погано бачити факти, навiть якщо це обличчя, – спокiйно зауважив патер Браун. – Вважаю, що персону, яку ви бачили…

Знову почувся стукiт у параднi дверi, i через хвилину на порозi з’явився чоловiк, побачивши якого Дiвайн пiдвiвся зi стiльця. Прибулець був високий, прямий, з довгим блiдим обличчям i важким пiдборiддям.

– Прошу вас, не вставайте, – чiтко i чемно вимовив Карвер, але в розбурханому мозку Дiвайна ця чемнiсть знайшла зловiсну схожiсть iз чемнiстю бандита, котрий спрямував на вас пiстолет.

– Сядьте, будь ласка, пане Дiвайн, – попросив Карвер, – i, з дозволу панi Бенкс, я зроблю те ж саме. Маю пояснити свiй вiзит.