Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Мабуть, ви пiдозрювали, що я – знаменитий злодiй.

– Пiдозрював, – похмуро вiдповiв Дiвайн.

– Як ви правильно зауважили, – сказав Карвер, – не завжди легко вiдрiзнити осу вiд бджоли.

Пiсля паузи вiн продовжив:

– Щодо мене, то я – одна з найкориснiших, хоча i водночас нестерпних комах. Я детектив i прибув сюди, щоб з’ясувати, чи не вiдновив свою дiяльнiсть злочинець, котрий називае себе Майклом Сновидою. Вiн спецiалiзувався на крадiжцi коштовностей, а зараз обiкрали Бiчвуд-гаус, i, судячи з аналiзу, це його робота.

Рiч не тiльки у вiдбитках пальцiв, але i в маскуваннi – тому самому, яким вiн користувався, коли був заарештований востанне, а також, мабуть, i в iнших випадках. Ви, либонь, чули про цю просту, але вдалу вигадку: вiн одягав руду бороду i великi окуляри в роговiй оправi.

Опал Бенкс нажахана рвонула вперед.

– Це воно! – зойкнула вона. – Це обличчя, яке я бачила! Великi окуляри, руда кудлата борода, як у Юди. Я думала, що це привид.

– Такого ж самого «привида» бачила i служниця в Бiчвуд-гаусi, – сухо додав Карвер.

Вiн поклав якiсь папери i згортки на стiл i почав iх дбайливо розпаковувати.

– Як я сказав, – продовжував вiн, – мене прислали сюди для того, щоб дiзнатися про злочиннi намiри Майкла Сновиди. Ось чому я зацiкавився бджолами й оселився у пана Смiта.

Запанувала мовчанка, i потiм озвався Дiвайн:

– Ви справдi хочете сказати, що цей милий дiдок…

– Вважали ж ви, пане Дiвайн, – усмiхнувся Карвер, – що вулик – моя ширма. Чому б i йому не вибрати собi таку ж?

Дiвайн похмуро кивнув, i детектив схилився до своiх паперiв.

– Я пiдозрював Смiта i хотiв без нього оглянути його речi. Тому пiдтримав люб’язну пропозицiю Бенкса. Обшукуючи будинок, я виявив певнi цiкавi предмети, якi дивно бачити в будинку старого сiльського жителя, котрий цiкавиться винятково бджолами. Ось один iз них.

Із розгорнутого пакета витягнув волохатий предмет майже червоного кольору – такi бутафорськi бороди носять в аматорських театрах. Поруч iз нею лежали важкi окуляри в роговiй оправi.

– Але я натрапив на одну рiч, яка мае безпосереднiший стосунок до цього будинку i виправдовуе мое сьогоднiшне вторгнення. Це записка. У нiй вказанi назви та приблизна вартiсть коштовностей, власники яких живуть у вашiй мiсцевостi. Вiдразу ж пiсля тiари ледi Пулмен згадане смарагдове намисто панi Бенкс.

Панi Бенкс, котра досi споглядала навалу вiдвiдувачiв в гордовитому сум’яттi, при цих словах насторожилася.