Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

– Патере Браун, – промовив Дiвайн, i в голосi його почулася повага, – не розкажете, чому не вiрите власним очам?

– Спробую, – м’яко погодився священик. – Ви знаете, хто я такий i хто ми такi. Ми не дуже набридаемо вам. Намагаемося бути друзями всiм нашим ближнiм. Але не думайте, що ми нiчого не робимо. Не думайте, що нiчого не знаемо. Ми не втручаемося в чужi справи, але знаемо тих, хто нас оточуе. Я дуже добре знав покiйника – я був його духiвником i другом. Коли сьогоднi вiн вiд’iжджав iз свого саду, я бачив його душу так ясно, наскiльки це дано людинi, i душа його була, як скляний вулик, повний золотих бджiл.

Сказати, що його переродження щире, – не сказати нiчого. Це був один iз тих великих грiшникiв, чие каяття дае кращi плоди, нiж чеснота багатьох. Я сказав, що був його духiвником, однак насправдi це я ходив до нього за розрадою. Вiд товариства такого гарного чоловiка я мав користь. І коли побачив, як вiн лежить у саду мертвий, менi почулося, що над ним звучать дивнi слова, вимовленi дуже давно. І вони справдi могли б прозвучати, бо, якщо колись людина i потрапляла прямо на небо, то це був вiн.

– А, дiдько, – нетерпляче сказав Джон Бенкс. – Врештi-решт вiн всього лиш засуджений грабiжник.

– Атож, – погодився патер Браун, – i в цьому свiтi тiльки засуджений злодiй почув: «Ти будеш зо Мною сьогоднi в раю».[3 - Євангелiе вiд Луки, 23:43. Переклад Івана Огiенка.]

Всi почулися нiяково в тишi, i Дiвайн рiзко спитав:

– Як же ви поясните все це?

Священик похитав головою.

– Поки що не можу пояснити, – вiдповiв вiн просто. – Я помiтив кiлька дивацтв, що менi не зрозумiлi. У мене ще немае жодних доказiв, я просто знаю, що вiн не винен. І я цiлком упевнений у своiй слушностi.

Слуга Божий зiтхнув i простягнув руку за великим чорним капелюхом. Взявши його, вiн зупинився, по-новому дивлячись на стiл i схиливши набiк круглу голову. Можна було подумати, що з того капелюха, як iз цилiндра фокусника, вискочить дивовижна тварина. Але iншi не побачили на столi нiчого, крiм документiв сищика, позбавленоi смаку бутафорськоi бороди й окулярiв.

– Боже милий! – пробурмотiв патер Браун. – Адже вiн лежить мертвий, в бородi й окулярах!

Раптом вiн обернувся до Дiвайна:

– Ось за що можна вхопитися, якщо хочете! Чому у нього двi бороди?

І вiн квапливо, як завжди, нiяково вийшов iз кiмнати. Дiвайн, котрого тепер з’iдала цiкавiсть, пiшов за священиком у сад.

– Зараз я ще не можу вам нiчого сказати, – застерiг патер Браун.