Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Не треба думати, однак, що священик був хоч трохи схожий на медiума, просто професора вразило, що його товариш подумав майже про те саме, про що мiркував вiн сам.

– Об’яви… – пробурмотiв вiн. – Як дивно, що ви сказали саме це. Чим бiльше дiзнаюся, тим бiльше схильний вважати, що об’явами духiв переймаються забагато. От якби придивилися до зникнення людей…

– Цiлком згоден, – сказав патер Браун. – Адже в казках не так уже й багато розповiдають про об’яви фей чи духiв: пробудження Титанii або видiння Оберона при мiсячному свiтлi… Однак iснуе незлiченна кiлькiсть легенд про людей, котрi зникли, iх викрали чарiвники.

Чи напали ви на слiд Кiлменi та Тома Рiмера?[5 - Кiлменя – героiня поеми «Пробудження королеви» шотландського поета Джеймса Гогга (1770–1835). Том Рiмер – напiвлегендарний шотландський поет XIII столiття. За переказами, його покохала i повела за собою королева ельфiв.]

– Менi цiкавi звичайнi сучаснi люди – тi, про кого ми читаемо в пресi, – спростував цю думку Опеншоу. – Дивуйтесь, якщо хочете, – так, я захоплююся зникненням людей, i доволi давно.

Чесно кажучи, не важко розкрити одурення, коли з’являються духи. А ось зникнення людини нiяк не можу пояснити природним чином. У часописах часто пишуть про людей, котрi зникли без слiду. Якщо б ви знали подробицi… Та що там, якраз нинi я отримав ще одне пiдтвердження. Достойний лiтнiй мiсiонер надiслав менi дуже цiкавого листа. Зараз вiн прийде до мене в контору… Чи не поснiдаете зi мною сьогоднi? Я розповiм вам, що з цього вийшло, вам одному.

– Дякую, зi задоволенням, – сором’язливо погодився священик. – Неодмiнно прийду. Хiба що феi мене кудись затягнуть…

Вони розiйшлися. Опеншоу завернув за рiг i пiшов до себе в контору. Вiн орендував ii неподалiк, головним чином для того, щоб видавати «Нотатки», в яких друкувалися дуже сухi й об’ективнi статтi про психологiю та спiритизм. Його единий клерк сидiв у першiй кiмнатi i пiдбирав якiсь данi. Проходячи повз, професор спитав, чи не телефонував пан Прiнгл. Не вiдриваючись вiд паперiв, секретар вiдказав, що не дзвонив, i вчений пройшов до свого кабiнету.

– До речi, Беррiдже, – сказав вiн, не обертаючись, – якщо вiн прийде, пришлiть його прямо до мене. Працюйте, працюйте. Данi потрiбнi менi до вечора. Коли пiду, покладiть iх менi на стiл.

І господар увiйшов до свого кабiнету, мiркуючи над проблемою, про яку нагадало йому iм’я Прiнгла або, точнiше, що це iм’я втiлювало. Навiть найнеупередженiший агностик – все ж людина.