Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

– Авжеж, – задумливо сказав патер Браун, – розумiю, що ви маете на увазi.

– Будемо тiльки радi, – сказав правник, – передати настiльки приемне запевнення вашому синовi.

– Атож, запевнення передати ви можете, – серйозно сказав господар. – Нехай не турбуеться, все вiдiйде йому – i замок, i титул, i земля, i грошi. Є лиш один маленький i доволi особистий додаток. У жодному разi я не стану розмовляти з ним, поки живий.

Юрист дивився все так же шанобливо, але тепер вже й здивовано.

– Чому? Що ж таке вiн мiг вчинити?

– Я приватна особа i джентльмен, – сказав Масгрейв, – так само, як i хранитель великого спадку.

Син мiй викинув щось настiльки жахливе, що його не можна назвати не те що джентльменом, але й навiть людиною. Це – найгiрший злочин у свiтi. Чи пам’ятаете ви, що сказав Дуглас, коли Мермiон, його гiсть, хотiв потиснути йому руку?

– Аякже, – вiдповiв патер Браун.

– Коронi вiддаю я замок мiй вiд темних льохiв аж до зубцiв на мурi, – процитував Масгрейв. – Рука ж Дугласа належить лиш менi.

Баронет повернувся до iншоi кiмнати i провiв в неi своiх добряче приголомшених вiдвiдувачiв.

– Сподiваюся, тут ви трошки вiдпочинете, – сказав вiн тим же рiвним тоном. – Якщо не маете, куди подiтися, то буду щиро радий надати вам замок на цю нiч.

– Дякую вам, сер Джон, – сказав священик нудним голосом. – Гадаю, що ми краще пiдемо.

– Я зараз же накажу опустити мiст, – сказав господар i через кiлька хвилин брязкiт величезноi, химерноi споруди наповнив замок, немов скрип жорен.

Іржавий механiзм спрацював цього разу чудово, i вони знову опинилися на трав’янистому березi по той бiк рову.

Гренбi раптом пробрало до кiсток.

– Що ж за витiвку утнув його синочок?! – заволав вiн.

Патер Браун не вiдповiв. Але коли вони зупинилися неподалiк, в селi пiд назвою Грейстоунз, де iх прихистив заiзд «Сiм зiрок», правник iз великим здивуванням виявив, що священик не збираеться iхати далi. Вiн, без сумнiву, намiрявся триматися неподалiк вiд замку.

– Не можу я залишити все як е, – серйозно сказав вiн. – Автомобiль я вiдiшлю назад, i ви, природно, можете iхати разом iз ним. Ви отримали вiдповiдь на свое запитання, воно був нескладне: чи може ваша фiрма позичити грошi на проекти молодого Масгрейва? Я ж на мое запитання вiдповiдi не отримав – не дiзнався, чи пiдходить цей чоловiк для Беттi. Що ж, спробую з’ясувати, чи справдi вiн вчудив щось жахливе чи це вигадки старого божевiльного.