Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

– Якщо хочете щось у нього вивiдати, – зауважив юрист, – чому б вам не поiхати до нього? Навiщо вам стирчати в цiй дiрi, куди вiн навряд чи завiтае?

– Який сенс ходити за ним по п’ятах? – заперечив його супутник. – Нерозумно пiдiйти до модника на Бонд-стрит i сказати: «Вибачте, чи не вчинили ви часом найжахливiший злочин?» Якщо вiн достатньо поганий, щоб щось таке зробити, то вiн досить поганий i для того, щоб у цьому зiзнатися. А ми навiть не знаемо, що це за злочин. Нi, е лише одна людина, котра знае i може це сказати з гордого дивацтва.

Я буду триматися поблизу вiд нього.

І справдi патер Браун намагався бути неподалiк вiд дивака-баронета. Вiн справдi зустрiвся з ним, i не раз, причому трималися обидва з якнайбiльшою ввiчливiстю. Баронет, незважаючи на своi роки, був досить рухливим. Його часто бачили в селi i на полях графства. Лише через день пiсля прибуття патер Браун, вийшовши зi заiзду на мощений брукiвкою базарний майдан, помiтив здалеку темну постать, що великими кроками прошкуе кудись. Баронет був дуже скромно одягнений, весь у чорному, але обличчя його здавалося ще бiльш владним у сильному сонячному свiтлi.

Срiблястим волоссям, темними бровами i довгим пiдборiддям вiн нагадував Генрi Ірвiнга або iншого знаменитого актора. Незважаючи на сивину, постать його, як i обличчя, виражали силу, а паличку вiн нiс скорiше, як кийок, нiж як милицю. Шляхтич помахав священику рукою i заговорив iз ним, так само прагнучи негайно перейти до сутi справи, як i вчора, коли вразив гостей своiми одкровеннями.

– Якщо вас все ще цiкавить мiй син, – сказав вiн, видiливши останне слово з крижаною байдужiстю, – ви його навряд чи знайдете. Вiн тiльки-но покинув краiну. Мiж нами кажучи, я сказав би – втiк iз краiни.

– Справдi, – погодився патер Браун, серйозно дивлячись на баронета.

– Якiсь люди з прiзвищем Грунови намагалися дiзнатися в мене, де вiн, – сказав сер Джон. – Я саме вiдправив телеграму, в якiй повiдомив, що йому можна писати в Ригу, до запитання. Але навiть тут вийшло непорозумiння.

Вчора я зiбрався на пошту i запiзнився на п’ять хвилин. Ви довго тут пробудете? Сподiваюся, що ви завiтаете до мене ще раз?

Коли священик переказав юристу цю невелику бесiду, той був i здивований i спантеличений.

– Чому капiтан утiк? – спитав вiн. – Хто цi люди, котрi його розшукують? Хто ж такi цi Грунови?

– На перше запитання я вам навряд чи вiдповiм, – сказав патер Браун. – Можливо, виплив якийсь його таемний грiх. Швидше за все вони його шантажують.