Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Ви ж розумiете, що всi релiгii певним чином однаковi.

– Тодi навiщо ж, – лагiдно запитав патер Браун, – шукати iх так далеко?

– Ледi Маунтiгл хоче сказати, – почав Гардкасл, – що це – рiзнi гранi, як у цього каменя (захопившись новою темою, вiн поклав рубiн на кам’яну перемичку або, якщо бажаете, пiдвiконня мiж колонами). Але з цього не випливае, що ми маемо право змiшувати стилi. Можна поеднати християнство з iсламом, але не готику з арабським стилем, не кажучи вже про iндуський.

Тим часом Учитель вийшов зi зацiпенiння, повiльно перебрався на iнше мiсце i зупинився прямо перед ними, за аркою, обличчям до iдола.

Мабуть, вiн поступово обходив повне коло, як годинникова стрiлка, але не вiдразу, а шматочками, зупиняючись для молитви чи споглядання.

– Якоi ж вiн вiри? – поцiкавився Гардкасл iз ледь помiтним нетерпiнням.

– Вiн каже, – статечно пояснила господиня, – що вiра його – стародавнiй iндуiзм, чистiший за буддизм.

– А… – протягнув Гардкасл, невiдривно втупившись через монокль у загадкового Вчителя.

– Існуе легенда, – повчально i м’яко зауважив господар, – що таке ж божество, але набагато бiльше, вартуе в однiй iз печер священноi гори…

Але мiрний плин лекцii перервав голос, який пролунав з-за плеча лорда Маунтiгла, з темряви музею. При звуцi цього голосу Гардкасл i Гантер спершу не повiрили собi, потiм розсердилися, а потiм зареготали.

– Сподiваюся, я не завадив? – чемно спитав френолог, котрий невтомно служив iстинi.

– Я тут подумав, що ви, мабуть, знайдете хвилинку для недооцiненоi науки про шишки людського черепа…

– Ось що, – роздратувався Томмi Гантер, – у мене шишок немае, а у вас вони зараз будуть!..

Гардкасл стримав товариша, але всi секунду-другу дивилися не в дворик, а в кiмнату.

Тодi це i сталося. Першим вiдгукнувся все той же рухливий Томмi, цього разу – не дарма. Нiхто ще нiчого не допетрав, Гардкасл ще не згадав, що залишив рубiн на широкiй перемичцi, а Гантер уже стрибнув спритно, як кiшка, нахилився мiж колонами й ошелешив дворик зойком:

– Спiймав!

Але якоiсь митi, перед самим його криком, всi побачили те, що трапилося.

Через одну колону вислизнула рука кольору бронзи або старого золота i зникла вiдразу ж, немов язичок мурахоiда. Однак рубiн вона злизала.

На каменях перемички нiчого не виблискувало в слабкому свiтлi сутiнкiв.

– Спiймав, – повторив, вiдсапуючись, Томмi Гантер. – Важко його тримати.