Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

– Дивуюся, як вiн не береже свое добро, – сказав головний службовець пана Смарта, котрий залишив справи в конторi, щоб допомогти новому секретарю. – Адже вiн навiть старий засув не потурбуеться засунути на своiх старих дверях.

– Я взагалi дивуюся, – сказала домогосподарка пана Смарта з тiеi категоричнiстю i з тiеi туманнiстю, якими вiдзначалися ii сентенцii. – Ну, добре, коли це патер Браун або лiкар, але коли вiн розмовляе з iноземцями, це, менi здаеться, означае випробовувати долю. І справа не тiльки в вiконтi.

Той, iз банку, також занадто вже жовтий, як на англiйця.

– Ну, Гартопп – точно англiець, – статечно вiдповiв Бойл, – настiльки англiець, що i слова про себе не скаже.

– Отже, багато про себе думае, – заявила домогосподарка. – Може, вiн i не iноземець, тiльки вiн не такий уже й дурень. Вважаю, чужинцем здаеться – чужинцем i виявиться, – багатозначно додала вона.

Їi несхвалення, без сумнiву, погiршилося б, якби вона чула розмову у вiтальнi того ж дня, пiд вечiр, – розмову, в якiй iшлося про золотих рибок, а ненависний iй iноземець займав мало не чiльне мiсце.

Вiн не так уже й багато базiкав, але навiть мовчання у нього було якимось значним. Сидiв на купi подушок, i в густiючих сутiнках його широке монгольське обличчя поширювало, майже як до мiсяця, неяскраве сяйво. Його азiйськi риси ставали ще помiтнiшими в цiй кiмнатi, схожiй на склад раритетiв, де в хаосi вибагливих лiнiй i вогняних фарб око розрiзняло незлiченнi шаблi та кинджали, музичнi iнструменти й iлюмiнованi манускрипти.

Як би там не було, а Бойловi чим далi, тим бiльше здавалося, що фiгура на подушках, чорна в напiвтемрявi, нагадуе величезне зображення Будди.

Бесiда вiдбувалася на достатньо загальнi теми, позаяк у нiй брало участь усе маленьке мiсцеве товариство. Власне кажучи, його члени вже звикли збиратися по черзi то в одного, то в iншого, i до цього часу вони утворили щось схоже на клуб, що складаеться з мешканцiв чотирьох чи п’яти будинкiв навколо зеленоi галявини.

З них найстаровиннiшим, найбiльшим i наймальовничiшим був будинок Перегрина Смарта. Вiн майже повнiстю займав одну зi сторiн квадрата, i поруч мiстилася тiльки маленька вiлла, де жив вiдставний полковник на прiзвище Ворнi. Казали, що вiн – iнвалiд, котрий нiколи i нiкуди не виходив. Пiд прямим кутом до цих будинкiв стояли двi чи три дрiбнi крамнички та готель «Синiй дракон», в якiй зупинився приiхавший з Лондона пан Гартопп.