Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

На протилежному боцi було три будинки: один винаймав вiконт де Лара, iнший – доктор Бердок, третiй стояв порожнiм. Четвертий бiк займав банк i будиночок керуючого, що примикав до нього, а далi йшла дiлянка, залишена для забудови й обгороджена парканом.

Це була, таким чином, дуже замкнута компанiя, i самотнiсть у досить безлюдному на багато миль краю згуртовувала ii ще тiснiше. Того вечора, проте, iхне магiчне коло розтулив стороннiй – якийсь iндивiд iз дрiбними рисами обличчя i лютими вусами сторчма, одягнений настiльки бiдно, що був, мабуть, мiльйонером або герцогом, якщо i справдi приiхав сюди, щоб здiйснити гешефт зi старим колекцiонером.

Утiм, у готелi «Синiй дракон» вiн був вiдомий пiд iм’ям пана Гармера.

Йому також описали пишноту золотих рибок, не забувши покритикувати власника, котрий так недбало iх зберiгае.

– Так, усi кажуть, що з ними треба бути обережнiшим, – сказав пан Смарт, вигинаючи брову i кидаючи багатозначний погляд на службовця, котрий чекав iз якимись паперами.

Смарт був округлий обличчям i тiлом лiтнiй чоловiк, що чимось нагадував лисого папугу. – Джеймсон i Гаррiс усе чiпляються до мене, щоб я замикав дверi на засув, як у старовиннiй фортецi, але цi проржавiлi засуви i самi такi старовиннi, що навряд чи завадять комусь увiйти. Я бiльше покладаюся на фортуну та нашу полiцiю.

– Навiть кращi замки не завжди захистять вiд вторгнень, – зауважив вiконт. – Все залежить вiд того, хто захоче увiйти. Якось один iндус-вiдлюдник, котрий голим жив у печерi, проник крiзь потрiйне кiльце монгольських воiнiв, викрав великий рубiн iз тюрбана самого правителя i вийшов звiдтiля неушкоджений, як тiнь.

Вiн хотiв показати можновладцям, якi потужнi тонкi закони простору та часу.

– Якщо вивчити цi найтоншi закони, – сухо зауважив доктор Бердок, – то завжди можна втямити, як роблять такi штукенцii. Захiдна наука багато що прояснила в схiднiй магii. Безперечно, багато робиться за допомогою гiпнозу та навiювання, а то i просто спритнiстю рук.

– Рубiн був не в царському наметi, – зронив вiконт чи то задумливо, чи то сонно. – Індус розшукав його серед сотнi iнших наметiв.

– А телепатiею цього пояснити не можна? – роздратовано спитав лiкар.

Запитання пролунало тим рiзкiше, що за ним постала повна тиша, нiби знаменитий мандрiвник через брак вихованостi задрiмав. Утiм, вiн тут же схаменувся i сказав iз несподiваною посмiшкою:

– Даруйте, я забув, що ми висловлюваемося словами.