Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Інспектор анiтрохи не втiшився i тодi, коли iноземець вiконт м’яким, вуркотливим голосом повiдомив йому, що ця подiя розширюе межi наших знань.

Та й у поведiнцi кожного цiлком проявився його характер.

Сам пан Смарт почув про свою втрату, повернувшись вранцi з Лондона. Природно, вiн був вражений. Але так уже був улаштований цей завзятий, хоча i трохи безглуздий чоловiк, котрий нагадував задиркуватого горобця, що вiн, не пiддавшись зневiрi, бадьоро зайнявся пошуками. Джентльмен на прiзвище Гармер приiхав сюди зумисне, щоб купити рибки, i певне роздратування, коли дiзнався, що купити iх уже не можна, було цiлком природним.

Однак його лютi вуса висловлювали щось бiльше, нiж злiсть, а погляд, яким вiн пронизував присутнiх, був сповнений настороженостi, щоб не сказати – пiдозрiлостi.

Блiде обличчя керуючого банку, котрий також повернувся з Лондона, тiльки пiзнiше, притягувало цей свердлувальний, нервовий погляд, немов магнiт. З двох iнших вчорашнiх спiврозмовникiв патер Браун, якщо з ним не балакали, здебiльшого мовчав, а приголомшений Гартопп не вiдповiдав, навiть коли до нього зверталися.

Натомiсть вiконт не мiг пропустити нагоди, щоб змiцнити своi позицii в принциповiй суперечцi. Вiн посмiхнувся своему супротивнику-рацiоналiсту, як посмiхаються, знаючи, що можна сердити вже самою гречнiстю поводження.

– Погодьтеся, лiкарю, – сказав вiн, – принаймнi деякi з випадкiв, якi ви вважали неймовiрними, сьогоднi правдоподiбнiшi, нiж учора. Якщо якийсь волоцюга зумiв, прочитавши вiрша, зруйнувати мiцну посудину, та до того ж за подвiйною стiною, це непогано пiдтверджуе моi слова про духовнi сили та матерiальнi перешкоди.

– Це нiтрохи не гiрше пiдтверджуе i моi слова, – iдко вiдбивався доктор. – Якщо мати малу частку наукових знань, то можна дати пояснення i таким витiвкам.

– Що ж, лiкарю, – не без хвилювання спитав Смарт, – ви справдi можете хоча б частково пояснити цю загадку?

– Я можу пояснити те, що називае загадкою вiконт, – сказав доктор, – тому що загадки тут нiякоi немае.

Цей бiк справи просто тривiальний. Звук – це коливання повiтряних потокiв, i вони можуть руйнувати скло. Або коливання – певного типу, а скло – певноi структури. Викрадач не передавав уявних наказiв за методом, до якого, за словами вiконта, вдаються на Сходi, коли хочеться побалакати. Вiн заспiвав, що на гадку спало, i провiв по потрiбнiй струнi. Таких експериментiв скiльки завгодно – звуком розколювали скло певного складу.