Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

– І при цьому зникало кiлька шматкiв чистого золота, – незворушно додав вiконт.

– Ось iде iнспектор Пiннер, – сказав Бойл. – Мiж нами кажучи, гадаю, що йому природна теорiя медика здалася б такою ж казкою, як i надприродна версiя вiконта. Недовiрливий вiн чоловiк, пан Пiннер, особливо щодо мене. Упевнений, що я у нього пiд пiдозрою.

– Можете бути певнi, ми всi пiд пiдозрою, – зауважив вiконт.

Ця пiдозра i спонукала Бойла шукати поради у патера Брауна. Коли через кiлька годин вони гуляли навколо зеленоi площi, священик, котрий задумливо i похмуро слухав, дивлячись у землю, раптом зупинився.

– Дивiться-но! – сказав вiн. – Тут мили панель, тiльки тут – у будинку полковника Варни. Цiкаво було б знати, вчора або сьогоднi.

Вiн допитливо оглянув будинок, високий i вузький, з рядами смугастих жалюзi, колись яскравих, але тепер уже вицвiлих.

Щiлини, крiзь якi виднiлася середина будинку, були ще темнiше i здавалися чорними трiщинами на фасадi, золотом у променях ранкового сонця.

– Це ж будинок полковника Варнi? – уточнив священик. – Вiн, здаеться, також приiхав зi Сходу. А що вiн за чоловiк?

– Я нiколи його не бачив, – вiдповiв Бойл. – Так, менi здаеться, й iншi, крiм хiба доктора Бердока, але i той бувае у нього не частiше, нiж необхiдно.

– Що ж, побачуся з ним сам, – сказав патер Браун.

Великi дверi вiдчинилися i поглинули маленького священика, а його приятель безглуздо дивився йому вслiд, нiби сумнiваючись, чи випустять вони вiдвiдувача.

Через кiлька хвилин вони, однак, розчинилися, патер Браун вийшов, чомусь усмiхаючись, i неквапливо, наче без мети, продовжував прогулянку. Часом здавалося, що вiн забув про предмет, що займав iх, так як то тут, то там робив стороннi зауваження: про мiсцеве товариство, про минуле цих краiв, про майбутнi змiни. Близько банку, де починали нову дорогу, вiн заговорив про грунти i з якимось невизначеним виразом оглянув галявину.

– Це ж суспiльний вигiн, – сказав вiн. – Тут годилося б пасти свиней i гусей, якби у тутешнiх жителiв вони були. А годуються на ньому тiльки кропива та чортополох. Як шкода, що така чудова галявина перетворилася в нiкчемний, непотрiбний пустир! Скажiть, он там, навпроти, це будинок доктора Бердока?

– Атож, – сiпнувшись вiд несподiваного запитання, вiдповiв Бойл.

– Чудово, – сказав священик. – Постукаемо тодi i в цi дверi.