Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

І, радiсно балакаючи, всi пiшли за Гардкаслом, новим героем дня. Лише вусатий френолог подався до свого намету i здивувався, помiтивши, що за ним iде священик.

– Дозвольте обмацати ваш череп? – нерiшуче i навiть насмiшкувато спитав пан Фрозо.

– Навiщо вам тепер мацати? – по-доброму спитав священик. – Ви ж детектив, чи не так?

Пан Фрозо кивнув.

– Ледi Маунтiгл запросила мене про всяк випадок. Вона не дурна, хоч i розважаеться мiстикою. Тому я i лiз до всiх, як манiяк. Якби хтось погодився, довелося б термiново гортати енциклопедiю…

– «Шишки черепа»: дивись «Фольклор», – пiдказав патер Браун.

– Яка дурнувата подiя! – мугикнув колишнiй шишкознавець. – Аж моторошно, що рубiн так i лежав.

– Авжеж, дуже дивно, – сказав священик й iнтонацiя його вразила сищика.

– Що з вами? – здивувався вiн. – Чому ви так зиркнули? Не вiрите, що вiн там лежав?

Патер Браун поклiпав i повiльно, розгублено буркнув:

– Нi… Як я можу?… Нi, що ви!.

– Ви даремно не кажете, – не вгавав сищик. – Чому ж ви не вiрите, що вiн лежав там весь час?

– Тому що його поклав туди я, – пояснив священик.

Спiврозмовник його розтулив пельку, але не вимовив нi слова.

– Точнiше, – продовжував слуга Божий, – я вмовив злодiя, щоб вiн вiддав менi його, а потiм поклав. Я розповiв йому те, що розгадав, i переконав, що ще не пiзно покаятися. Вам зiзнатися не боюся, позаяк Маунтiгли i не здiймуть галасу, якщо камiнь повернувся, тим бiльше – проти цього злодiя.

– Звiсно, Учитель… – почав було колишнiй Фрозо.

– Учитель не крав, – закiнчив патер Браун.

– Нiчого не петраю! – розвiв руками детектив. – За вiкном стояв тiльки вiн, а рука з’явилася звiдти.

– Рука з’явилася звiдти, але злодiй був у кiмнатi, – сказав священик.

– Знову якась мiстика! – нарiкав сищик. – Нi, так не пiде. Я людина проста. Скажiть менi прямо: якщо з рубiном все було гаразд…

– Я знав, що не все гаразд, – сказав патер Браун, – коли ще й не чув про рубiн.

Вiн помовчав i продовжував неквапливо:

– Вам скажуть, що теорii неважливi, що логiка та фiлософiя не пов’язанi зi життям. Не вiрте. Розум – вiд Бога, i далеко не байдуже, чи розумне те, що вiдбуваеться. Якщо воно нерозумне, щось не гаразд. Згадайте ту суперечку. Якi там були теорii? Гардкасл не без зарозумiлостi назвав ученими iменами фiлософськi загадки, як годиться. Гантер вважав, що все – суцiльне одурення i поривався це довести.