Крізь браму срібного ключа

Глипав i запитував себе: в якi невiдомi глибини провадять потаемнi ходи з храму, розташованого бiля Сфiнкса? Це запитання здавалося менi тодi таким безневинним i дрiб’язковим, а тепер воно набуло в моiх снах форми бездумного i буйного шаленства: то яке ж велетенське, протиприродне й огидне чудовисько мало зображувати риси обличчя Сфiнкса на початках?

Мое друге пробудження, якщо його можна назвати прокиданням, збереглося в пам’ятi як мить безмежного жаху, подiбного до якого i пережитого мною опiсля я не вiдчував упродовж усього свого життя, а це життя було насичене перипетiями понад людську мiру.

Нагадаю, що я знепритомнiв тiеi митi, коли на мене каскадом валилася линва, що свiдчило про незмiренну глибину, на якiй я опинився. Так от, очунявши, я не вiдчув на собi жодного тягаря i, перекинувшись на спину, переконався в тому, що поки я лежав непритомний, зв’язаний, iз шматою у писку й пов’язкою на очах, якась незвiдана сила цiлком прибрала мотузяну гору, що звалилися на мене i майже задушила. Правда, усвiдомлення всiеi неймовiрностi того, що сталося, прийшло до мене не вiдразу; але воно тепер довело б мене до черговоi втрати свiдомостi, якби до цього моменту я не досяг такого ступеня духовноi знемоги, що нiяке нове потрясiння не могло б його посилити. Отже, я був сам на сам… iз чим? Не встиг я, проте, хоч щось про це подумати, чим, iмовiрно, лише б утомив себе перед новою спробою звiльнитися вiд пут, як про себе заявила, i вельми гучно, ще одна обставина, а саме: страшний бiль, який я не вiдчував ранiше, шматував моi руки i ноги, i все мое тiло, здавалося, було вкрите товстою кiркою засохлоi кровi, що нiяк не могло бути результатом моiх колишнiх порiзiв i саден. Моi груди також нили вiд ран, нiби iх дзьобав якийсь велетенський кровожерливий iбiс. Чим би не була та сила, що прибрала линву, вона налаштувалася до мене явно недоброзичливо, i, ймовiрно, завдала б менi й серйознiших ушкоджень, якби ii щось не зупинило. Можна було очiкувати, що пiсля всього цього я остаточно занепаду духом, проте все вийшло якраз навпаки, i замiсть того, щоб зануритися в безодню вiдчаю, я вiдчув новий приплив мужностi й потягу до боротьби. Тепер я знав, що злi сили, якi переслiдують мене, мають фiзичну природу, i безстрашна людина може дiево iм протистояти.

Пiдбадьорений таким мiркуванням, я знову взявся за линву i, використовуючи весь досвiд, який накопичив упродовж свого життя, узявся розплутувати ii, як часто це робив у слiпучому свiтлi софiтiв пiд шаленi оплески публiки.