Крилата смерть

Якийсь час предмети, що оточували мене, виглядали розмитими, наче зображення, яке втратило фокус, але поступово я виявив, що перебуваю сам-один у незнайомiй, прекрасно прибранiй кiмнатi, освiтленiй безлiччю вiкон. Про точне мiсце свого перебування я не мав анi найменшого поняття, бо моi думки досi залишалися розпорошеними. Рiзнобарвнi килими та шпалери; майстерно виготовленi столи, крiсла, отоманки та канапи; ажурнi вази й орнаменти справляли враження чогось екзотичного, хоча й не зовсiм чужорiдного.

Але не речi заволодiли моею свiдомiстю. Повiльно, з важкою невiдворотнiстю заповзаючи в розум та пригнiчуючи iншi враження, прийшов запаморочливий страх невiдомостi – страх тим бiльший, що я не мiг збагнути його природу; всi моi почуття поглинуло вiдчуття небезпеки, що насувалася, – не смерть, але якась безiменна нечувана почвара, невимовно моторошна й огидна.

Тепер стало зрозумiло, що джерелом мого страху було приховане бухкання, безперервне вiдлуння якого шалено калатало в моему стомленому мозку.

Здавалося, що воно надходило iззовнi i знизу кiмнати, в якiй я стояв: його глухi удари вигадливо переплiталися з жахливими образами, якi породжувала моя уява. Якась моторошна iстота причаiлася за оздобленими шовком стiнами; у глибинi стрiлчастих вiкон, що оточували мене, стискалися та уникали погляду його темнi тiнi. Намагаючись не визирати назовнi, я знайшов фiранки й опустив iх; потiм за допомогою кресала i трута, якi побачив на одному з маленьких столикiв, я запалив безлiч лоiвок, розставлених уздовж стiн у витончених свiчниках. Штучне свiтло й затуленi вiкна до певноi мiри заспокоiли моi нерви: едине, вiд чого менi не вдалося вiдгородитися, було монотонне бухкання, яке заповнювало кiмнату. Однак тепер, коли я почувався впевненiше, цей звук став настiльки ж чарiвним, наскiльки лячним був ранiше, i мною опанувало суперечливе бажання знайти його джерело. Вiдсунувши оксамитову фiранку в кутку кiмнати, я побачив невеликий, багато оздоблений коридор, що закiнчувався глибокою вiконною нiшею i рiзьбленими дверима. Усе мое ество нестримно вабило до цього вiкна, тодi як кепсько усвiдомлене передчуття, здавалося, з такою ж силою утримувало мене. Пiдiйшовши ближче, я розрiзнив удалинi хаотичний вихор води, що розсипався пилом, щойно я визирав назовнi.

Перед моiми очима постало видовище, недоступне досi жодному зi смертних; лише гарячкова фантазiя або пекло опiуму могли породити його.