Крилата смерть

Будiвля, в яку я потрапив, височiла на крихiтнiй дiлянцi суходолу, точнiше на тому, що вiд неi лишилося. Триста футiв прямовисноi стiни вiдокремлювали мене вiд буранiв водяного шаленства. Обабiч будiвлi вiдкрилися свiжовимитi прiрви червоноi глини, тодi як важкi хвилi передi мною iще продовжували накочуватися i з моторошною розмiренiстю пожирати вцiлiлий клаптик землi. За милю або бiльше вiд стiн пiдiймалися й опадали грiзнi вали щонайменше п’ятдесяти футiв заввишки. Далi, бiля самого виднокраю, хижими шулiками застигли темнi хмари фантастичних форм.

Темно-багрянi, майже чорнi хвилi чiплялися за податливi червонястi береги, немов якiсь незграбнi жадiбнi руки. Здавалося, злий дух води оголосив нещадну вiйну твердi, натхненний похмурим небом.

Оговтавшись нарештi вiд зацiпенiння, в яке впав через це надприродне явище, я раптом виявив, що моi страхи були немарними. Поки я витрiщався, берег помiтно скулився, i залишалося зовсiм небагато часу до тiеi митi, коли пiдмита жорстокими валами будiвля неминуче зануриться в темну безодню хвиль.

Вiдвернувшись, я мимоволi поквапився у протилежний вiд вiкна бiк, знайшов дверцята й увiйшов досередини, без вагань замкнувшись на ключ химерноi форми, що стирчав у замковiй щiлинi.

Нове потрясiння чекало на мене, коли замiсть звичайного iнтер’еру будинку моi очi уздрiли безкрайнiй пiщаний пляж. Велетенська дюна роздiляла океан, i по обидва боки вiд неi панували ворожi стихii. Лiворуч велично здiймалося море з великими зеленими хвилями, що мирно перекочувалися пiд слiпучим сонцем; щось у сяйвi сонця i його розташуваннi збентежило мене, однак я досi не можу сказати, що це було… Праворуч води свiтлiшали: iхню спокiйну блакить вiдтiняло похмуре небо, що нависло над ними.

Із цього боку берег дюни здавався швидше бiлим, нiж червонястим.

Краевид суходолу змусив мене неабияк здивуватися: нiчого з густоi рослинностi, яка вкривала острiв, не було схоже на бачене мною досi. Гаряче повiтря та яскравiсть зеленi схиляли до думки про близькiсть до екватора, проте, крiм всюдисущих пальм, мiй погляд не знаходив жодноi знайомоi тропiчноi рослини.

Оселя, яку я щойно покинув, виявилася дуже малою – трохи бiльшою за котедж. Їi архiтектурний стиль був надприродною сумiшшю захiдних i схiдних форм: по кутках застигли мармуровi коринфськi колони, на даху з червоноi черепицi височiла китайська пагода. Вiд дверей простяглася дорiжка напрочуд бiлого пiску, близько чотирьох футiв завширшки; обабiч неi гойдалися пальми та незнайомi квiти.