Крилата смерть

Витягнувшись уздовж бiлого берега, дорiжка провадила у глиб острова, перетинаючи високий пiщаний бархан. Усе мое ество охопила жага припустити уздовж цiеi дороговказноi стежини, нiби невiдомий зловiсний дух води переслiдував мене. Пiсля невеликого пiдйому я досягнув вершечка пiщаного гребеня; за моею спиною залишився i котедж, i збуренi води; зелене море по один i сине море по iнший бiк дюни, й невимовлене прокляття, що опускалося над ними. Я нiколи не обертався назад, хiба у снах… Кинувши останнiй погляд, я рiшуче подався у глиб острова, що розкинувся передi мною.

Стежка, як я вже казав, тяглася уздовж свiтлого берега. Попереду та праворуч розкинулася чудова долина, вкрита хиткими заростями тропiчних трав, вищими за людський зрiст. На самому обрii видiлялася величезна пальма, листя якоi зачаровувало i, здавалося, кликало мене. До цього часу мiй страх уже розвiявся, однак варто було менi зупинитися i в знемозi присiсти на стежку, безцiльно пересипаючи в долонях теплий пiсок, як нове раптове вiдчуття тривоги охопило мене.

Щось невимовно небезпечне причаiлося у шарудiннi високоi трави, посилюючи зловiсний гуркiт, що долинав iз моря, i я схопився, вигукуючи гучно та недолуго:

– Хто тут? Хто мене лякае?

У пам’ятi спливла давня класична iсторiя про тигра, яку я читав колись у дитинствi. Редьярд Кiплiнг, так звали ii творця, якого я згадав iз неймовiрними зусиллями, анiтрохи не дивуючись гротескностi порiвняння його з давнiми класиками. Маючи намiр негайно розшукати цю книгу, я був готовий повертати назад до котеджу, проте власна розсудливiсть i заклик пальми зупинили мене.

Не знаю, чи було в моiх силах опиратися чарiвному поклику пальми: бажання досягти ii запанувало над усiма моiми iншими почуттями. Зiйшовши зi стежки, я став дертися навкарачки схилом долини, незважаючи на страх перед змiями, якi могли ховатися у травi. Інодi гуркiт моря ставав нестерпним, зливаючись iз пiдступним шелестом неймовiрних трав, i я часто зупинявся, у розпачi затуляючи вуха руками, але звук не вiдступав.

Здавалося, минули епохи, перш нiж я доповз до пальми i лiг у ii рятiвнiй тiнi.

Новi подii, що трапилися пiсля цього, наповнили мою душу суперечливими вiдчуттями жаху та захоплення: мене аж тiпае, коли згадую чи переказую iх. Заледве я влаштувався пiд розлогим листям, як передi мною виникло маля небаченоi краси. Надiлена рисами янгола та фавна, ця дивна iстота, здавалося, випромiнювала сяйво у густiй тiнi дерева.