Крилата смерть

Маля усмiхнулося i простягло руку, але перш нiж я пiдвiвся й озвався, повiтря пронизала дивна мелодiя, яку виконував хор невидимих спiвакiв. Високi та низькi ноти зливалися в ефiрнiй гармонii. До цього часу сонце вже опустилося за обрiй, i в сутiнках я побачив променистий ореол навколо голови дитини. Кришталевим голоском вона звернулася до мене:

– Це кiнець мандрiвки. Ми зiйшли iз сяйливих зiрок, щоб забрати тебе та перенести до щасливого мiста Тело за потоками Арiнурiан.

Поки маля промовляло, я розрiзнив м’яке сяйво мiж листям пальми та пiднявся з землi, щоб привiтати спiвакiв, чиi голоси щойно почув. Це були боги – вiн i вона, бо такоi краси не мають простi смертнi. Вони взяли мене за руки та покликали:

– Ходiмо з нами, адже ти чув нашi голоси. За Чумацьким Шляхом i потоками Аренiд е бурштиновi мiста, блискучi куполи яких вiддзеркалюють зорi. Хвилi блакитних рiчок несуть нашi кораблi до Кiтарiона Семи Сонць, де не вмирають молодiсть, врода та щастя.

Лише богам дозволяють жити у блакитних рiчках Телу, але серед них будеш жити i ти.

Слухаючи, немов зачарований, iхнi голоси, я набагато пiзнiше усвiдомив змiну в своему оточеннi. Пальма, яка донедавна вкривала тiнню мое втомлене тiло, опинилася тепер на певнiй вiдстанi й була значно нижчою за мене. Розлучившись iз земним тяжiнням, я ширяв у повiтрi в супроводi свiтлого сонму повитих виноградними лозами парубкiв i дiвчат iз розвiяним за вiтром волоссям i щасливими обличчями.

Ми повiльно линули, нас пiдхопив нiжний бриз, що пiдiймався не з Землi, а iз золотистоi туманностi, i маля прошепотiло менi, що я не повинен озиратися назад, на сферу, яку щойно покинув. Юнаки та юнки спiвали чудових пiсень пiд акомпанемент лютень, i я почувався зануреним у щастя i спокiй, недоступнi в минулому життi, коли вторгнення единого звуку вмить змiнило мою долю i зруйнувало душу. Немов у глузливiй демонiчний злагодi, крiзь дивовижнi переливи лютень пробилося далеке бухкання невидимого океану. Щойно вiдгомiн похмурих валiв торкнувся мого слуху, я враз забув усi попередження дитини i поглянув униз на приречену планету.

Крiзь хвилi ефiру я бачив, як обертаеться проклята Земля, обертаеться вiчно, з бурхливими морями, що гнiвно гризли дикi пустельнi береги та розбивали пiну об примарнi вежi покинутих мiст.