Крилата смерть

], яку данцi цивiлiзували лише трохи, нiби несамохiть, i пiшли, залишивши пiсля себе кiлька нинi вже зруйнованих часом будинкiв i розкиданих тут i там на схилах жалюгiдних халуп скватерiв[4 - Скватер – дрiбний орендар в англосаксонських краiнах.]. Так званi нормальнi люди сюди майже не навiдувалися, пiзнiше, правда, у цi мiсця почали вчащати патрулi державноi полiцii, втiм, не можна сказати, що занадто часто. Про страх, що зачаiвся, мiсцевi жителi чули мало не з пелюшок. Навiть вибираючись за межi рiдноi мiсцини, цi напiвкровки постiйно торочать про нього своею кострубатою говiркою, коли намагаються вимiняти саморобнi кошики на предмети першоi необхiдностi, адже вони не вмiють анi полювати дичину, анi вирощувати пшеницю, анi робити хоча б щось путне.

Зачаений страх улаштувався, за чутками, у вiдокремленому й покинутому маетку Мартенсiв, що стояв на вершинi високого пологого пагорба, який мав здатнiсть притягувати до себе грози й тому отримав назву Гори Бур. Уже понад сто рокiв про цю стародавню кам’яницю, що розмiстилася посеред невеликого гайочка, поширювали страшнi чутки.

Розповiдали жахливi iсторii про мовчазну повзучу смерть, яка замешкала тут i вибираеться на свiт божий щолiта, i про якогось демона, що викрадае у темрявi самотнiх подорожнiх. Інодi вiн забирав iх iз собою, а iнодi тут же безжально загризав на смерть. Стишивши голос, скватери розповiдали й про кривавi слiди, що вели до вiдокремленого особняка. Дехто вважав, що саме грiм викликае зачаений страх з його притулку, iншi стверджували, що грiм – це його голос.

Стороннi люди не вiрили цим суперечливим вигадкам, та й опис самого демона, хоч i був вражаючим, також викликав сумнiви. І все ж нiхто з фермерiв i жителiв найближчих селищ не сумнiвався, що в маетку Мартенсiв оселилася нечиста сила. Вони наполегливо стояли на своему, хоча жоден зi смiливцiв, котрi спробували самостiйно перевiрити iхнi розповiдi, сповненi жахливих подробиць, не знайшов в обiйстi нiчого пiдозрiлого. Старi баби розповiдали захопливi iсторii про примару самого Мартенса; згадували при цьому i його родину з iхньою спадковоi рисою – рiзнобарвними очима, i злочиннi вчинки цiлого роду, якi скiнчилися нечуваним через оману вбивством i накликали на нього прокляття.

Особисто мене привабило сюди несподiване й жахливе пiдтвердження однiеi з найнеймовiрнiших мiсцевих легенд. Однiеi лiтньоi ночi пiсля проливноi грози всю околицю розбудив один фермер, котрий у панiцi примчав до села.