Крилата смерть

Незабаром уже всi волали та стогнали, анiтрохи не сумнiваючись, що на них суне бiда. Нiхто ще не бачив на власнi очi, але iз зойкiв, що долинали з найближчого селища, усi второпали, що повзуча смерть з’явилася знову.

Уранцi селяни разом iз полiцiянтами та скватерами, котрi аж тремтiли вiд переляку, пiшли до лихого мiсця. За селом i справдi пройшлася смерть. Пiсля нищiвного удару блискавки земля осiла, зруйнувавши кiлька найстарiших будiвель, проте така велика кiлькiсть людських жертв затьмарила всю матерiальну руйнацiю.

Із сiмдесяти п’ятьох людей живим не залишився нiхто. Розкидана земля перемiшалася з кров’ю та частинами людських тiл, на яких чiтко виднiлися слiди зубiв i пазурiв демона. Але дивна обставина: вiд мiсця цього страшного бойовиська не провадили жоднi слiди. Полiцiя дiйшла висновку, що тут побував якийсь жахливий звiр. Тепер уже нiхто не намагався вважати цей загадковий злочин злодiйським убивством, звичним у таких примiтивних спiльнотах. Ця версiя, щоправда, виникла знову, коли з’ясувалося, що серед мертвих вiдсутнi останки двадцяти п’ятьох осiб, але тодi виникало запитання, як цi двадцять п’ятеро зумiли винищити вдвiчi бiльшу за себе кiлькiсть людей? Зрештою, вирiшили, що тiеi лiтньоi ночi кара Божа зiйшла з неба, залишивши пiсля себе мертве село, засiяне жахливо спотвореними, на клаптi роздертими та понiвеченими трупами.

До смертi заляканi люди негайно пов’язали те, що сталося, з пiдозрiлим маетком Мартенсiв, хоча до нього й було понад три милi.

Правоохоронцi поставилися до цiеi версii скептично, але все ж заради формальностi обстежили особняк, нiчого там не знайшли та втратили до нього будь-який iнтерес. Селяни ж, навпаки, проявили вражаючу педантичнiсть: перевернули всю оселю догори дригом, вирубали кущi, а також обстежили усi найближчi ставки та потiчки, обнишпорили навколишнiй лiс. Але все надаремно – повзуча смерть не залишила пiсля себе жодних слiдiв.

А вже наступного дня газетярi пронюхали про цю вражаючу подiю i буквально заполонили Гору Бур.

Вони описали те, що трапилося, у всiх подробицях, не забувши повiдомити i про страшнi легенди, якi iм розбовкали лiтнi селяни. Захоплюючись проявами надприродного, я уважно стежив за розвитком подiй i за тиждень, 5 серпня 1921 року, вiдчувши, що атмосфера згущуеться, прибув до Леффертс-Корнерса, найближчого до Гори Бур i району пошукiв селища, й зупинився у готелi, в якому аж роiлося вiд репортерiв.