Крилата смерть

За три тижнi майже всi журналiсти роз’iхалися, i я зi своiми друзями мiг розпочати свое небезпечне розслiдування, спираючись як на розповiдi очевидцiв, так i на своi власнi попереднi висновки.

Й ось лiтньоi ночi пiд гамiр вiддаленого гуркоту грому, залишивши автомобiль бiля пiднiжжя, ми взялися дертися на Гору Бур. Нарештi нашi лiхтарики вирвали з темряви примарнi сiрi мури, що сховалися серед могутнiх дубiв. У розмитому мерехтiннi свiтла, лише iнколи розсуваючи чорноту ночi, величезний квадратний будинок вселяв жах iще бiльший, нiж удень.

І все ж моя рiшучiсть переконатися у слушностi моiх гiпотез не похитнулася. Я був упевнений, що саме грiм викликае демона смертi з його таемного притулку, i хотiв знати, з’являеться вiн у плотi чи у виглядi схожого на плазму згустку зла.

Заздалегiдь вивчивши старе обiйстя, я вигадав план дiй. Мiсцем для спостереження обрав покiй Єна Мартенса, про вбивство якого стiльки згадували мiсцевi перекази, iнтуiтивно вiдчуваючи, що житло цiеi давньоi жертви найбiльше пасуе до моеi мети.

У цiй кiмнатi площею близько двадцяти квадратних метрiв зберiгся рiзний мотлох, що колись був меблями. Кiмната розташовувалася на другому поверсi пiвденноi частини будинку, велике вiкно виходило на схiд, а менше – на пiвдень. На обох не було вiконниць, не кажучи вже про шибки. Навпроти великого вiкна стояла величезна голландська грубка, кахлi якоi живописно вiдтворювали легенду про блудного сина, а навпроти маленького стояло просторе, вбудоване в нiшу ложе.

Грiм, який ранiше заглушало листя дерев, тут гуркотiв щосили, i я приступив до подальших, спланованих ранiше дiй. Насамперед прикрiпив до карниза великого вiкна три принесенi iз собою мотузянi драбини, спершу переконавшись, що вони сягають землi. Потiм ми втрьох притягли iз сусiдньоi кiмнати масивне лiжко i приставили його упритул до вiкна. Накидавши хвоi, ми влаштувалися на ньому зi зброею. Двое дрiмали, один чатував. Звiдки б не з’явився демон, вiдступ нам був забезпечений. Якщо вiн з’явиться iзсередини обiйстя, ми скористаемося мотузяними драбинами, якщо iззовнi – вiдступатимемо коридорами.

Виходячи з уже вiдомого нам, вирiшили, що навiть у найгiршому випадку демон довго не переслiдуватиме нас.

Я не спав iз опiвночi до першоi години, але потiм, незважаючи на зловiсну атмосферу будинку, вибите вiкно та грозу, що наближалася, вiдчув непереборну сонливiсть. Я лежав посерединi, Джордж Беннет – бiля вiкна, а Вiльям – ближче до грубки.