Крилата смерть

Однак життя долучило мене до касти фiлософiв, i я вiдчув неабияке задоволення вiд безпристрасностi своеi поведiнки: хоча менi доводилося читати про неприборкану лють, в яку впадають нещаснi, котрi опинилися в такiй ситуацii, я не вiдчував нiчого навiть близького до такого стану i залишався тiею ж мiрою незворушним, якою усвiдомлював повну втрату орiентацii.

Думка про те, що я, мабуть, вийшов за межi, вiдведенi для прогулянок, нi на хвилину не позбавила мене холодного серця. «Якщо смерть чекае на мене, – мiркував я, – то ця жахлива, проте велична печера, ставши моiм гробiвцем, прийме мене так само привiтно, як i кладовище».

І це мiркування вiдгукнулося в менi хвилею спокою, а не розпачу.

Я був упевнений: попереду на мене чекае остання ознака приреченостi – голод. Я знав, що долею багатьох, чий шлях я повторював, було безглуздя, але я вiдчував, що мене чекав iнший кiнець. Менi не було кого звинувачувати у своему лиховi, адже без вiдома гiда я покинув слухнянi шеренги шанувальникiв пам’яток i вже бiльше години блукав заповiдними переходами.

Але тепер чiтко второпав, що менi не знайти у павутинi лабiринту шлях, яким я вiдiйшов вiд своiх супутникiв.

Свiтло вiд лiхтарика блiднуло; наближалася мить, коли непроглядна пiтьма земноi пащеки мала охопити мене. Усерединi непевного кола свiтла, що тануло, я зацiпенiло малював собi точну картину наближення своеi смертi. Менi спало на думку почуте повiдомлення про колонii хворих на туберкульоз, якi оселилися у цьому велетенському гротi, сподiваючись повернути собi здоров’я в цiлющому клiматi пiдземного свiту з його постiйною температурою, чистим повiтрям, вiчним спокоем, але знайшли лише смерть, i iх виявили закляклими у дивних i жахливих позах.

Сумне видовище деформованих останкiв я бачив разом iз рештою групи i тепер мiзкував, якими химерними калiцтвами позначиться довге перебування у величезнiй i мовчазнiй печерi на такому здоровому та дужому чоловiковi, як я. «Що ж, – зловiсно сказав я собi, – якщо голод не обiрве мое життя занадто квапливо, менi випаде рiдкiсна нагода кардинально вплинути на загадку».

Промiнчики свiтла звело останньою судомою, i iх поглинула темрява. Я вирiшив випробувати всi можливостi для порятунку, не нехтуючи навiть найхимернiшими; тому зiбрав усю мiць своiх легенiв у марнiй надii привернути увагу провiдника серiею глухих волань.